Рослини входять у наше життя з першої миті існування. Спочатку ми дивуємось кожній квіточці, кожному деревцю, але потім це стає для нас звичним і буденним. І часто ми не помічаємо й не розуміємо, що природа є дивовижною в кожному своєму явищі: в зорях на небі, в Сонці, у воді і в землі. У кожній, навіть зовсім маленькій рослинці, травинці, квіточці, у могутньому дереві, в колючому чагарникові, в пишній троянді і в крихітній незабудці…
Якщо говорити мовою підручника, то «… рослини є джерелом більш як десяти тисяч біологічно активних речовин, які діють на організм людини та тварин, зокрема при харчовому вживанні».
Проведемо короткий «біологічний лікнеп», щоб ще раз згадати основні відомості з біології рослин.
Царство рослин налічує понад 500 тисяч видів. Усі рослини поділяються на 2 великі групи:
1) нижчі рослини, або сланюваті (таломні);
2) вищі рослини, або листостеблові.
До нижчих рослин належать водорості, бактерії, слизовики, гриби і лишайники.
Характерні риси нижчих рослин:
- Тіло являє собою одно- або багатоклітинну слань, або талом.
- Тіло не розгалужене або дихотомічно галузисте, але не розчленоване на вегетативні органи.
- Тіло позбавлене спеціальної провідної тканини.
До вищих рослин відносять мохоподібні (мохи і печіночники), папоротеподібні (псилофіти, псилоти, плауни, хвощі і папороті), голонасінні і покритонасінні.
Характерні ознаки вищих рослин:
- Наявність більш або менш добре розвинутих вегетативних органів.
- Наявність спеціальної системи провідних тканин та механічних елементів.
- Правильне ритмічне чергування поколінь.
- Відсутність додаткових пігментів у клітинах.
- Наявність багатоклітинного жіночого статевого органа (архегонія).
До основних ознак рослини належать:
1. Будова клітини – щільна целюлозна оболонка над клітинною мембраною, крупні вакуолі з клітинним соком, клітинного центру немає, є пластиди, запасний вуглевод крохмаль.
2. Стан мінеральних солей у цитоплазмі – вони можуть знаходитися як в розчиненому стані, так і у вигляді кристалів.
Вважається, що вчені вже в основному описали всю розмаїтість рослинного світу нашої планети (приблизно півмільйона описаних видів).
Одночасно існує безліч імен рослин на самих різних мовах, імен вірних і помилкових, точних і подібних, таких, що містять корисну інформацію і таких, що несуть відлуння забобонів.
Але чому рослини названі так або інакше? Звідки взялися їхні імена?
Адже народні місцеві назви і строго наукові латинські або латинізовані, старі, що йдуть корінням в глибоку старовину, і нові, присвоєні порівняно недавно, – всі вони несуть цікаву й корисну інформацію, яка дозволяє нам краще пізнати дивовижний світ рослин.
І, хто знає, як оцінюють самі рослини цих дивних двоногих істот, які вважають себе володарями природи і при цьому намагаються в різні способи занапастити довкілля. Якось японська актриса Хацуі Като зазначила: «Ніщо так не умиротворяє людину, як чарівна краса живого дерева». А чим розраховується людина за це умиротворення? Чи заслуговують дерева та інші рослини на ті знущання, які часто «дарує» їм людина?…
І навіть імена, які люди надали їм, – чи свідчать вони про повагу людей до світу живої природи? Отже спробуємо не тільки розібратися в іменах, а й упевнитися в тому, що кожна рослина є справжнім скарбом, ЖИВИМ скарбом, подарованим нам Природою.
Фіга з маком
Коли ми зневажливо відмовляємо комусь, то часто кидаємо образливе: «Фігу тобі з маком». Втім згадка про фігові дерева доволі часто зустрічається в літературі, починаючи з Біблії та поезій давнього Сходу, з нею пов’язані біблійні притчі та легенди народів Азії. Що ж це за рослина – фіга?
Інжир (фіга, смоківниця, винні ягоди) за свідченнями археологів вже 5000 років відомий як садова рослина Азії. Більше, ніж за 2500 років до нової ери майстри Єгипту зображували на барельєфах та у розписах збирання врожаю фіг, або, як їх ще називали, винних ягід. За легендою єгипетська цариця Клеопатра саме в чаші з фігами сховала отруйного аспіда. Від укусу цього аспіда Клеопатра вирішила загинути на очах римського правителя Октавіана, який зустрівся з нею, щоб узяти її в полон та перетворити на рабиню.
В Греції культура інжиру існує з ІХ-VІІІ століть до н.е., а от коли ця рослина потрапила на територію України до Криму, невідомо. Скоріш за все, фіги з’явилися тут разом з грецькою колонізацією кримського узбережжя Чорного моря приблизно у VІ стор. до н.е.
Усі сорти інжиру належать до одного біологічного виду Ficus carica. Живуть дерева до 100-200 років, а вже у 7-8 років дають гарні врожаї. В залежності від клімату, дерева можуть квітнути від одного до трьох разів на рік. Вони мають розлогу сильну кореневу систему. Молоді гілочки товсті, зелені, з молочним соком. Листя крупне, з нижнього боку опушене. Плоди інжиру – це дрібні, хрусткі горішки усередині грушоподібних суплідь різного (в залежності від сорту) кольору.
З інжиром пов’язано багато історій, які виникли тому, що інжир – дводомна рослина. На чоловічих деревах формуються суцвіття з чоловічими квітками – каприфіги, на жіночих – маточними (рос. – пестичними) квітками – фіги. Квітки розташовуються усередині квітколожа з невеличкими отворами на денці (2-2,5 мм), через які фігові оси (бластофаги) опилюють інжир. На перший погляд, квітів на інжирі немає взагалі: і у чоловічих, і у жіночих рослин замість звичних квіточок – м’ясисті грушки-«урни». Але на жіночих рослинах ці «урни» перетворюються на м’якенькі мішечки з ніжною смачною серединою, а на чоловічих вони жовтіють і опадають. Зрозуміти, чому так відбувається, зважаючи не тільки на тотожність квітів-«урн», а й на дуже малі розміри фігових ос, видається досить складним. Втім вже Аристотель знав про ос-бластофагів (він називав їх «псен»), але не розумів їхньої ролі в опиленні. Над загадкою інжиру довго ламав голову навіть Карл Лінней, але так до кінця і не розв’язав її.
Коли натураліст Езен завіз з Туреччини до Каліфорнії інжир і вимагав також завезення бластофагів, американські фермери відверто потішалися. Втім відомо, що з метою опилення інжиру ще давні греки розвішували чоловічі каприфіги на жіночих деревах.
Наведемо легенду (а може, й правдиву історію) про двох сусідів. Один з сусідів мав сад біля дому, збирав багаті врожаї фіг, торгував ними і мав гарний прибуток. Інший сусід із заздрістю спостерігав за цим і якось порадив успішному садівнику вирубати ті дерева, які не приносять плодів. Жадібний сусід послухав поради, знищив, як ви вже здогадалися, чоловічі рослини і залишився на майбутнє зовсім без врожаїв.
Сучасні сорти інжиру виведено таким чином, що вони не потребують опилення бластофагами. Такі рослини вже не розмножуються насінням, а лише живцями (рос. черенками) або кореневими відводами.
Славнозвісним смаковим та лікувальним властивостям інжиру присвячені хвалебні оди і наукові праці. Свіжі плоди інжиру містять від 15 до 23% цукру, пектину, а також ферменти, органічні кислоти, фосфор, залізо, кальцій, мікроелементи, вітаміни А, В1, В2, С. Плоди вживають свіжими, в’яленими та сушеними. У Середній Азії з свіжих фіг виготовляють згущений цілющий сік – душаб. Лікувальні властивості інжиру використовують для покращення травлення, сечовиділення, як жарознижуючий засіб, потогінний та відхаркувальний. У сучасній фармакології створено екстракт інжиру для хворих з серцевою недостатністю. Лікувальна дія поліпшується, якщо плоди інжиру заливати не окропом, а гарячим молоком. Замість плодів інколи використовують листя інжиру. Відомо також, що молочний сік з листя інжиру використовується для виведення татуювань. Цей же сік з медом лікує хвороби очей – такі, як запалення, кон’юнктивіт, катаракта, трахома.
А як же «фіга з маком»? Звідки таке поєднання? Тут я хочу запропонувати своє власне пояснення. Маленькі хрумкі горішки-насіння, які вміщуються усередині інжиру, нагадують солодкий мак, схожий на той, що українці готують до куті або для начинки пиріжків чи млинців. Отже, з’їжте соковиту фігу, немовби начинену смачним маком, і отримайте не тільки смакове задоволення, а й частинку здоров’я, яку дарує усім нам ця диво-рослина.
