Журнал feedback Історія » Школа Юного Вченого
У Голландії багато титулів – і Водне Королівство, і Дочка Моря, і Країна Моряків, і Королева Тюльпанів, і Країна Каналів, і Країна Вітряків…
У другій половині І тисячоліття до нової ери ці землі заселяли кельти, на початку нової ери (в І – V сторіччі) сюди перемістилися германські племена, при чому франки й сакси переселилися в ІІІ – ІV сторіччях. При Карлі Великому (768 – 814 р.р.) майже всі нідерландські області увійшли до складу Франкської держави, а після його розпаду в 843 р. – до Східно-Франкського королівства. Графство Голландія з’явилося лише наприкінці ХІ сторіччя, а етнічна спільнота голландців зародилася в ХV-ХVІ сторіччі разом із  об’єднанням провінцій  Нідерланди, Зеландія та Утрехт. Після Нідерландської революції  була створена так звана Республіка Семи Об’єднаних Провінцій (в подальшому – Голландія), яка під час війни з Іспанією відстояла свою незалежність. Іспансь-кі загарбники помстилися убивством десяти тисяч громадян міста Антверпен, що призвело до масової еміграції до «Об’єднаних Провінцій» з території Фландрії, окупованих Іспанією. У 1648 р. була підписана мирна угода, в якій визнавалася незалежність Голландії. Після цього в ХVІ столітті розпочався не лише процес національної консолідації голландців, а поступове піднесення промисловості, мистецтва і культури.
ДЕЩО З IСТОРІЇ РАКЕТОБУДУВАННЯ
Перші застосування ракет – це застосування їх як зброї.
Словом ракета (італ. rocchetta – «маленьке веретено», нім. rakete) позначають широкий спектр літаючих пристроїв від святкової петарди до космічної ракети-носія.
Вважається, що винахідниками ракетної зброї були китайці в часи династії Хань (206 р. до н. е. – 220 р. н. е.). Для створення ракет китайці використовували властивість спресованого пороху горіти. Ракети застосовувалися у феєрверках, а також для бойових вогняних стріл, які по суті були міні-ракетами.
У китайських хроніках є повідомлення, що один правитель наказав прилаштувати до крісла кілька порохових ракет, щоб на цьому кріслі долетіти до Місяця. Подальша доля цього експерименту невідома.
В ХІІІ сторіччі разом з монгольськими загарбниками ракети потрапили до Європи. До речі, в 1248 р. англійський вчений Роджер Бекон описав ракети та їх застосування.
Бойові ракети застосовувалися запорозькими козаками починаючи з ХVІ сторіччя. В історичному документі так описується бій запорожців під командою гетьмана Ружинсь-кого з татарською кіннотою, що відбувався у 1516 році під час штурму фортеці біля сучасного Білгороду: «Був висланий уперед загін кінноти з приготованими заздалегідь паперовими ракетами, які при потраплянні на землю могли перескакувати з місця на місце, роблячи до шести пострілів кожна… і причинили велику сум´ятицю у ворожих кінних рядах».
Археологи встановили, що ракети запорожців –  це глиняні трубки з кількома (до шести) камерами,  заповнені горючою сумішшю, що з’єднувалися каналами. Спочатку вибух відбувався в першій камері, потім почергово в інших. Під час кожного вибуху така «ракета-шутиха» підскакувала. До речі, козаки-винахідники загинули від рук підісланих ворогів, і вміння виготовляти ракети на Запоріжжі зійшло нанівець.
Пізніше, вже в 1556 році, багатоступеневі ракети були описані Конрадом Хаасом. У ХVІІ сторіччі вийшов трактат військового інженера Великого Князівства Литовського Казимира Семеновича «Велике мистецтво артилерії», який був підручником з артилерії протягом двох сторіч і в якому ретельно описувалися ракетні снаряди.
Наприкінці ХVІІІ століття ракетні бойові снаряди використовувалися в Індії, підчас боротьби з колоніальною Великобританією. В індійських військах існували особливі ракетні загони, чисельність яких досягала 5000 осіб.
………….
продовження в журналі
ВІХИ ЖИТТЯ ГАЛIЛЕЯ
15 лютого 1564 року в місті Піза в родині відомого музиканта, збіднілого дворянина Вінченцо Галілея та його дружини Джулії Амманнаті народився первісток – Галілео. З ще п’яти дітей вижили лише троє – сестри Вірджинія і Лівія та брат Мікеланджело.
До 11 років  Галілео навчався в школі Пізи, потім він переїхав до Флоренції навчатися в монастирі бенедиктинців.
1581 рік. 17-річний Галілео Галілей за наполяганням батька вступив до Пізанського університету, щоб вивчати медицину. В університеті впродовж трьох років Галілей студіював математику, зокрема геометрію, та філософію і медицину. У дискусіях завжди відстоював власні думки та погляди. В ті часи, у зв’язку з календарною реформою, широко обговорювалися астрономічні проблеми. Вважається, що саме в ці роки Галілей ознайомився з системою світу Коперника.
У 2014 році в конкурсі «МАН-Юніор Дослідник» у номінації «Історія» була запропонована загальна тема «Історичне підґрунтя творчості Т.Г. Шевченка». Стаття, яку ми пропонуємо читачам, написана на ґрунті роботи, представленої на конкурс.
Вибір для історичного аналізу поеми «Гамалія» пояснюється авторами таким чином.
Ми всі є свідками, як вже понад два десятиліття після набуття Україною незалежності не лише не згасає, а й підсилюється інтерес до вивчення вітчизняної  історії, витоків національної культури. Запропонована на конкурсі тема, що пов’язана із святкуванням двохсотріччя з дня народження Т.Г.Шевченка, дозволила нам по-новому поглянули на постать Кобзаря. Ми спробували переосмислити його творчу спадщину, з’ясувати, наскільки історично достовірними були події, змальовані Шевченком у його віршах та поемах, і які, завдяки цьому, залишилися в пам’яті народу і стали прикладом для нащадків у боротьбі за краще майбутнє.
Причиною того, що для дослідження історичного підґрунтя в творчій спадщині Шевченка нами була обрана саме поема «Гамалія», є нагальна потреба у вихованні патріотизму та національної свідомості в української молоді. Творчість Т. Г. Шевченка змальовує чимало героїчних сторінок історії України, подвигів і слави героїв-лицарів, величі і краси козацької звитяги. Головними діючими особами  поеми є козаки. Вони постають перед нами мужніми, сміливими, справжніми патріотами.
Обрана тема є актуальною в наші скрутні часи, коли проти України ведеться війна нового типу, так звана, гібридна війна. Художні засоби мають велику здатність впливати на емоції та почуття людини, допомагають віднайти межу між злом і добром, переосмислити й минуле, і сучасне.
Отже, читаймо Шевченка, вивчаймо нашу історію!

БОГАТИР-СВЯТИЙ IЛЛЯ МУРОМЕЦЬ

19 грудня за старим стилем, або 1 січня за новим, Руська православна церква встановила день пам’яті преподобного Іллі Муромця. Той, хто відвідав у Києво-Печерській Свято-Успенській лаврі Антонієві (Ближні) печери, впевнився в тому, що мощі Іллі Муромця дійсно перебувають тут.
Але всі, хто знайомий з давньоруськими билинами, знають, що Ілля Муромець – це славетний богатир, який здобув на віки славу своїми подвигами. Історики довели, що він – реальна особа, воїн, який служив Київському князю і захищав Русь від іноземних загарбників. Билини розповідають, що  Ілля Муромець 30 років просидів на печі і був зцілений «каліками перехожими», які звеліли йому принести і випити цілющої води. За фінськими легендами (а також у давніх варіантах руських билин) цими каліками були Сам Ісус Христос і його два апостоли.
Натомість літописи не згадують про життя богатиря. Чому? Читать запись полностью »
24 (12) ЧЕРВНЯ – 26 (14) ГРУДНЯ 1812 року – війна тривала лише півроку, але це був початок кінця Наполеона

ЯК ПОЧИНАЛАСЯ ВІЙНА

Наполеон Бонапарт і Олександр І, напевно, були першими лідерами держав, які прагнули побудувати «загальноєвропейський дім», тільки кожний з них по-різному планував свій власний шлях до цієї мети.

Корсиканець намагався зробити це силою зброї таким чином, щоб уся Європа жила за Кодексом Наполеона.

Читать запись полностью »

Карьера

По заданию кабинета Елизаветы Петровны адъюнкт Ломоносов проводил пробы различных солей. Соль в те времена стоила очень дорого, власти решали: добывать свою соль или покупать заморскую? Недаром Юнкера назначили распоряжаться солевыми заводами в Бахмуте и Торе. Ломоносов хорошо разбирался в вопросах солеварения, и его экспертизой императрица осталась довольна. Ломоносов набирал вес в Академии и при дворе. Но Шумахер под всякими предлогами задерживал присвоение звания академика первому русскому учёному. На очередное прошение Ломоносова он ответил, что ему надо подождать, пока другие учёные не получат повышение в научных званиях. Ломоносов ответил так: «Ваше благородие изволили дать мне понять, что мне следовало бы повременить вместе с другими, которые тоже добиваются повышения. Однако мое счастие, сдается мне, не так уж крепко связано со счастием других, чтобы никто из нас не мог опережать друг друга или отставать один от другого». Ломоносов также намёкнул Шумахеру, что имеет влиятельных покровителей: «вам принесет более чести, если я достигну своей цели при помощи вашего ходатайства, чем если это произойдет каким-либо другим путем».

Первый русский учёный добился звания академика по химии в 1745 году, было ему тогда немногим за тридцать лет. А в следующем году президентом Академии наук стал восемнадцатилетний Кирилл Разумовский. Он был из простых казаков, получил европейское образование и занял высокое положение благодаря восхождению своего старшего брата. Происхождение и образование сближали Разумовского с Ломоносовым, и он поддерживал многие начинания учёного и поэта. В своей речи перед академиками новый президент сказал: «собрание ваше такие меры принять должно, которые не одну только славу, но и совершенную пользу в сем пространном государстве производить могли. Вы знаете, что слава одна не может быть столь велика и столь благородна, ежели к ней не присоединена польза. Сего ради Пётр Великий как о славе, так и о пользе равномерное попечение имел, когда первое основание положил сей Академии, соединив оную с университетом».

Разумовскому приходилось совмещать руководство Академией с управлением огромной территорией, целой страной — Малороссией, и он многие дела по Академии передоверял своему секретарю — Григорию Теплову. Этот опытный царедворец был не менее искусен в интригах, чем Шумахер.

Шумахер решил отправить работы Ломоносова на отзыв Эйлеру, в надежде, что тот их раскритикует. Однако Эйлер пришёл в восторг от трудов Ломоносова и написал письмо, в котором хвалил его за остроумие. Теплов показал Ломоносову письмо Эйлера. Теплову было выгодно считаться другом Ломоносова: тот имел очень высоких покровителей. С тех пор Ломоносов сражался со своими недругами, опираясь на авторитет Эйлера.

Ломоносов вскоре после речи президента Академии выступил с новым для Академии начинанием. Он предложил проводить в Академии публичные лекции на русском языке, которые могли бы слушать все желающие, и широко оповещать об этих лекциях. Ломоносов был прекрасным лектором — ритором, как говорили тогда. На первую лекцию по физике в 1746 году собрался цвет петербургского общества во главе с графом Кириллом Разумовским. Лекция имела успех, однако продолжения не последовало — вначале граф был отвлечён другими делами (он не хотел, чтобы лекции читались без него), а потом и вовсе утратил интерес к физике.

В конце жизни Ломоносов написал «Историю академической канцелярии», где показал, что учёные Академии все эти годы находились во власти умелых и корыстных интриганов. Ломоносов подробно описал все свои обиды, все хитрости начальства, случаи обманов и несправедливостей. Но и самому Ломоносову тоже пальца в рот класть было нельзя. С яростью и рвением выступал он против своих академических коллег-соперников Миллера, Шлёцера, Эпинуса…
Ожесточённые споры в Академии делали её посмешищем для знатных людей в России. Ломоносов старался поднять престиж Академии, он хотел выступать на Собраниях Академии как можно чаще, показывая публичные опыты, читая лекции. На эти открытые собрания приходили русские и иностранцы, приходили сведущие люди из самых разных ведомств — артиллерийского, мореходного, госпитального — и видели перед собой образец просвещённого русского человека, который всего добился своим трудом, честным служением Отечеству.

Ломоносов писал, что учёный должен быть человеком не бедным, — он выстрадал эту мысль годами лишений: «Ежели кто еще в таком мнении, что ученый человек должен быть беден, тому я предлагаю в пример, с одной стороны, Диогена, который жил с собаками в бочке и своим землякам оставил несколько остроумных шуток, а с другой стороны, Ньютона, богатого лорда Бойля, который всю свою славу в науках получил употреблением великой суммы; Вольфа, который лекциями и подарками нажил больше пятисот тысяч и, сверх того, баронство».

С первых лет нищеты и бедствий в Петербурге Ломоносов предпринимал немалые усилия, чтобы найти дополнительный заработок: переводы, оды, иллюминации, мозаики — всё это приносило какие-никакие доходы учёному и поэту. Пожалуй, только с присвоения ему чина статского советника в 1763 году Ломоносов смог вздохнуть спокойно: это была вершина карьеры. В конце жизни Ломоносов имел свой дом с садом и прудом на набережной реки Мойки, жизнь его была как полная чаша. Остались воспоминания племянницы Ломоносова: Матрёна Головина, дочь его сводной сестры, рассказывала о гостеприимном хозяине, который всегда готов накрыть для земляков-холмогорцев стол; о том, как он любил попивать в кругу родных холодное пиво и уединялся в беседке, сочиняя оды…

Приютил Ломоносов в Петербурге и своего племянника, Михаила Головина, и других холмогорцев, детей тех соседей, что дали когда-то ему книги, ссудили полушубок… Ломоносов писал сводной сестре Марии Васильевне в Холмогоры о её сыне: «Я послал его в школы здешней Академии Наук, состоящие под моей командой, где сорок человек дворянских детей и разночинцев обучаются и где он жить будет и учиться под добрым смотрением, а по праздникам и ночевать в доме. Учить его приказано от меня латинскому языку, арифметике, чисто и хорошенько писать и танцевать».
Михаил Головин оправдал надежды Ломоносова: он обнаружил математические способности и стал ближайшим учеником Леонарда Эйлера, возвратившегося из Берлина в Россию в 1766 году.

Крок за кроком до Ломоносова.

Step by step to Lomonosov.

Шаг за шагом к Ломоносову.

ЛІТОПИС ЖИТТЯ

1711. 19 (8 за старим стилем) листопада. У селянина села Мішанинська Куростровської волості Двинського повіту Ахангельської губернії Василя Дорофійовича Ломоносова та його дружини Олени Іванівни (дівоче прізвище Сивкова), в хаті сільського голови Луки Леонтійовича Ломоносова, народився син Михайло.

1719—1720. Смерть матері. Василь Ломоносов будує свій корабль – гукор.

1720—1727. З батьком на кораблі плаває до Архангельську, буває й на Білому, й на Баренцовому морі. Вчиться грамоті співає й читає в церкві. У домі сусідів Дудіних  вперше знайомиться із світськими книжками.

1730, грудень. Ломоносов уходить з обозом до Москви продовжувати вчитися.

1731, 15 січня. Зачислений учнем у Слав`яно-греко-латинську академію.

1734. Деякий час навчається в Києво-Могилянську академії, повертається до Москви.

1735, 23 грудня. Ломоносов разом з одинадцятою найкращими учнями відправлений до Петербурзької Академії для подальшого навчання.

1736, 12 січня. Михайло Ломоносов зачислений студентом до Санкт-Петербурзького академічного університету.

1736, 23 вересня. В числі трьох кращих учнів посланий у Німеччину для навчання гірничій справі та металургії.

1736—1739. Вчиться в Марбурзькому університеті в професора Вольфа (вивчає німецьку, французьку мови, філософію, математику, фізику, хімію, механіку). Надсилає свої перші наукові роботи в Петербург.

1739, лютий. Ломоносов одружується з дочкою своєї квартирної хазяйки Єлизаветою-Христиною Цільх. У липні його переводять для подальшого навчання у Фрейберг. Тут він знайомиться з академіком, поетом Г. Юнкером, пише «Оду на взяття Хотина» і «Лист про правила російського складання віршів».

1739—1740. Навчається гірничій справі та мінералогії у Фрейберзі під керівництвом Йоганна Генкеля.

1740, травень. Вижджає із Фрейбергу, їде до Марбурга, вінчається в реформаторській церкві з Єлизаветою-Христиною  Цільх. У Гаазі нечесно був завербований до прусської армії і втік звідси, повернувшись у Марбург.

1741. Навесні — загибель батька на промислах. Червень – Ломоносов повертається до Петербургу, працює над каталогом мінералогічної колекції, представляє документи для отримання звання ад’юнкта.

1742, січень. Отримує звання ад’юнкта фізичного класу Петербурзької Академії наук. Читає лекції з фізичної географії, хімії мінералів, історії, перекладає з німецької оди, присвячені імператриці Єлизаветі Петрівні.

1743, лютий. Позбавлений права присутності в Академічному Зібранні, а в травні за образливу поведінку взятий під стражу. Перебуваючи під арештом, пише низку наукових праць і віршів (перекладає 143 псалми). У цей самий час у Росію приїздить дружина Ломоносова із їхньою донькою та братом – Йоганном Цільхом.

1744, січень. За рішенням Сенату звільняється з-під арешту, публічно просить пробачення в колег. Починає заняття з фізики із російськими студентами.

1745. Знайомиться з Михайлом Воронцовим. Стає професором хімії Санкт-Петербурзької Академії наук. Проводить спостереження атмосферних електричних явищ разом з Георгом Рихманом.

1746. Перекладає «Вольфіанську експериментальну фізику», присвячує цей переклад М. Воронцову. З 20 червня уперше починає викладати фізику російською мовою (а не латиною).

1747. В Академію наук надходить схвальний відзив Леонарда Ейлера на наукові праці Ломоносова

1748. Початок постійного листування з Ейлером. Початок роботи Академічного університету. Вихід з друку «Риторики». Відкриття першої в Россії хімічної лабораторії. Написання оди на честь Єлизавети («Ода на день восшествия на всероссийский престол Ея Величества Государыни Елизаветы Петровны 1848 года»), отримання за оду премії 2000 рублів.

1748—1757. Проведення в хімічній лабораторії роботы по виготовленню кольорового скла і фарб, по аналізу руди.

1749, 21 лютого. Народження доньки Олени. Наукова суперечка з Міллером, виступ проти «норманської теорії» виникнення держави Російської.

1750. Знайомиться з Іваном Шуваловим, фаворитом імператриці Єлизавети, демонструє досліди по виготовленню кольорового скла. Пише п’єсу  «Тамира и Селим».

1751. Виходить Зібрання творів у віршах та прозі. Початок занять хімією зі студентами Академічного університету. Виступає із «Словом про користь хімії».

1752. Завершує першу мозаїчну картину. Захоплено пише про скло («Письмо о пользе стекла»).

1752—1753. Прочитав перший в історії курс лекцій з фізичної хімії. За проектами Ломоносова проводяться ілюмінації та феєрверки.

1753. Перебуває у Москві, вирішує питання про мозаїчну фабрику. 26 липня Рихман гине від удару блискавки. Ломоносов виступає с доповіддю про сутність атмосферної електрики («Слово о явлениях воздушных, от электрической силы происходящих»).

1754. В Академічнім зібранні демонструє діючу модель – прототип гелікоптеру. У німецьких журналах друкуються критичні відгуки про праці Ломоносова, у відповідь він пише «Міркування про обов’язки журналістів…» («Рассуждение об обязанностях журналистов…»). Відкриває фабрику кольорового скла. Разом з Іваном Шуваловим розробляє проект Московського університету.

1755. Відкривається Московський університет, створений за ініціативою І. Шувалова і за проектом М. Ломоносова. Проголошує «Слово схвальне Петру Першому» і завершує працювати над «Російською граматикою».

1756. Починає працювати над епопеєю «Петро Великий». Проводить досліди з обпалювання металів у запаяній посудині. Промовляє «Слово про походження Світла».

1757. Виходить «Російська граматика». Призначений Радником Академічної канцелярії. Складає «Гімн бороді». Переселився у власний будинок у Санкт-Петербурзі. Проголошує «Слово про народження металів від трясіння землі», пише «Міркування про велику точність морських шляхів».

1758. Стає керівником Історичних Зборів, Географічного департаменту, Академічних університету та гімназії. Видається перший том Зібрання творів Ломоносова у видавництві издательстве Московского университета.

1759. Створює навігаційних приладів, поновлює університетські заняття.

1760. Шведська королівська Академія наук обирає Ломоносова почесним членом. Підготовані до друку «Короткий російський літописець». Написав «Міркування про походження льодових гір у північних морях».

1761. Відкриває атмосферу на Венері, представляє Шувалову лист «Про збереження і розмноження російського народу».

1762. Очолює Порцелянову мануфактуру, пише оду Петру III. Напади тяжкої хвороби. Пише оду Катерині II після державного перевороту.

1763. Обраний почесним членом Петербурзької Академії мистецтв. Випускає книгу «Перші підґрунтя металургії, або рудних справ». Представляє в Морське відомство «Короткий опис різних мандрів по північних морях і знаходження можливого проходу Сибірським Океаном у східну Індію».

1764. Працює над книгою «Випробування причини північного сяйва», замовляє гравюри за своїми 48 замальовками різного типу сяйв. Завершує роботу над мозаїкою «Полтавська баталія». Обраний почесним членом Академії наук Болонського інституту. Катерина II відвідує Ломоносова в його будинку.

1765, 4 квітня. Помер у власному будинку на річці Мийці. 8 квітня похований на Лазаревському кладовищі Олександро-Невської лаври в Петербурзі.

(Використані книги О. Морозова, Є. Лебедєва и В. Шубинського, що видані в різні роки в серії  ЖВЛ,  книга Г. Павлової, А. Федорова «Михайло Васильович Ломоносов», М. —1986).

Автор: Вячеслав Солощенко

«Никандрово.23 июля 1941 года.

Здравствуй, дорогая мама. Мама, как ты живешь. Я живу хорошо. Мама, забери меня отсюда скорее. Мальчишки меня бьют, а Ненила Петровна не заступается, говорит, дай сдачи. А как я дам, Валерка большой, в четвертый класс перешел. Вчера он сказал, дай пшенки, а я не дал, самому мало, а он дал мне по морде. Но все равно хочется есть. Дорогая мама, я жду тебя каждый день. Я спросил Ненилу Петровну, когда ты можешь приехать, она говорит, Бог его знает. А ты говорила, Бога нет, как же Ненила Петровна говорит, что Бог знает. Дорогая мама, приезжай скорее и привези хлеба, а соль у меня есть. В остальном все хорошо и на этом кончаю. А доктора Айболита мальчишки у меня забрали, говорят, дай почитать, и не отдают. Дорогая мама, приезжай как можно скорее и забери меня, я буду тебя слушаться.И бабушку тоже.»

Читать запись полностью »

Автор: Роман Мартынюк

Массовые танки Красной Армии Т-26 и БТ по своим тактико-техническим данным были вполне на уровне требований середины 30-х годов и вполне удовлетворяли наших танкистов. Их производство развернулось в 1934-1936 гг., когда советская промышленность выпускала более 3000 (!) танков в год (в 1934 г. – 3565, в 1935 г. – 3055 и в 1936 г. – 4803). Но бронирование этих танков оставалось по существу таким же, как в годы первой мировой войны: защищало экипаж и агрегаты танка от пуль и осколков снарядов. И хотя передовые военные мыслители начали давно бить тревогу, но понадобился печальный боевой опыт, который убедил всех в том, какую грозную опасность для танков представляла собой малокалиберная противотанковая артиллерия.

Читать запись полностью »