Журнал feedback Винахiдництво » Школа Юного Вченого
Автор: Сергій Вольвач
У попередніх випусках журналу  було докладно описано основні конструктивні особливості технології БСМ. Проте, навіть наявність необхідних компонентів та апаратного обладнання не дає змоги побудувати такі системи без розуміння роботи мережного програмного забезпечення, що використовується при функціонуванні БСМ. Крім того, кожний вузол має в своєму складі мікроконтролер, що виконує функції збирання та опрацювання даних, які надходять від  підключених датчиків  і який також підлягає програмуванню.
Перш за все, зупинимося на програмуванні модулів ХВее. Читать запись полностью »

ВІХИ ЖИТТЯ

  • 12 березня 1863 р. – У Петербурзі в родині професора економіки народився Володимир Іванович Вернадський. Предок Вернадського з боку батька воював на боці Богдана Хмельницького проти поляків у визвольній війні 1648-1654 рр., а його нащадки пізніше оселилися в Чернігові, потім у Києві. Дід вченого служив лікарем у війську Суворова й брав участь у швейцарському поході. Батько майбутнього вченого, Іван Васильович, спочатку викладав у Києві, потім перебрався до Петербургу, де й народився Володимир. Мати, Анна Петрівна Констатинович, походила з роду українських шляхтичів.
  • 1868 р. – Родина Вернадських переїжджає до Харкова.
  • 1873 р. – Володимир вступає до першого класу Харківської класичної гімназії.
  • 1876 р. – Переїзд родини Вернадських до Петербурга, Володимир продовжує навчання в Першій Петербурзькій гімназії.
  • 1881-1885 рр. – Навчання на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету, серед викладачів професори Д.І. Менделєєв, О.М. Бутлеров, І.М. Сєченов, науковий керівник – В.В. Докучаєв.
  • 1884 р. – Участь у експедиції під керівництвом В.В. Докучаєва з метою дослід-ження приволзь- ких земель нав-коло Нижнього Новгороду.
  • 1885 р. – Після закінчення університету В.І. Вернадсь-кий залишений для здобуття звання професора.
  • 1882 р. – В.І. Вернадський разом з друзями створює гурток «Братство Пріютино», метою якого було народне просвітництво і розповсюдження ліберальних ідей.
  • 1886 р. –  Одруження з Наталією Єгорівною Старицькою.
  • 1885 р. – Призначення хранителем Мінералогічного кабінету Петербурзького університету; обрання дійсним членом Петербурзького товариства дослідників природи.
  • 1887 р. – Народження сина Георгія.
  • 1887-1889 рр. – Відрядження за кордон для продовження навчання; обрання дійсним членом Вільного економічного товариства.
  • 1889 р. – Переїзд на роботу до Москви; обрання членом-кореспондентом Британської асоціації наук; членом Французького мінералогічного товариства.
  • 1890 р. – Обрання приват-доцентом Московського університету.
  • 1891 р. – Участь у експедиції В.В. Докучаєва в Полтавську губернію, захист магістерської дисертації, призначення завідувачем кафедри мінералогії Московського університету; обрання членом товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті, членом Московського товариства сільського господарства.
  • 1892-1911 рр. – В.І. Вернадський працює завідувачем Мінералогічного кабінету Московського університету. У цей період він обирається членом мінералогічного товариства (Петербург), членом товариства дослідних наук при Харківському університеті. Впроваджує вперше в Росії до навчальної програми систематичні екскурсії з мінералогії, видає курс «Лекції з кристалографії», а також захищає в Петербурзькому університеті докторську дисертацію і обирається професором Вищих жіночих курсів. Обирається ад’юнктом (1906 р.) та екстраординарним академіком (1908 р.) Російської академії наук.
В.І. Вернадський створює теорію будови силікатів (1899 р.), досліджує сопки Криму і Тамані.
ДЕЩО З IСТОРІЇ РАКЕТОБУДУВАННЯ
Перші застосування ракет – це застосування їх як зброї.
Словом ракета (італ. rocchetta – «маленьке веретено», нім. rakete) позначають широкий спектр літаючих пристроїв від святкової петарди до космічної ракети-носія.
Вважається, що винахідниками ракетної зброї були китайці в часи династії Хань (206 р. до н. е. – 220 р. н. е.). Для створення ракет китайці використовували властивість спресованого пороху горіти. Ракети застосовувалися у феєрверках, а також для бойових вогняних стріл, які по суті були міні-ракетами.
У китайських хроніках є повідомлення, що один правитель наказав прилаштувати до крісла кілька порохових ракет, щоб на цьому кріслі долетіти до Місяця. Подальша доля цього експерименту невідома.
В ХІІІ сторіччі разом з монгольськими загарбниками ракети потрапили до Європи. До речі, в 1248 р. англійський вчений Роджер Бекон описав ракети та їх застосування.
Бойові ракети застосовувалися запорозькими козаками починаючи з ХVІ сторіччя. В історичному документі так описується бій запорожців під командою гетьмана Ружинсь-кого з татарською кіннотою, що відбувався у 1516 році під час штурму фортеці біля сучасного Білгороду: «Був висланий уперед загін кінноти з приготованими заздалегідь паперовими ракетами, які при потраплянні на землю могли перескакувати з місця на місце, роблячи до шести пострілів кожна… і причинили велику сум´ятицю у ворожих кінних рядах».
Археологи встановили, що ракети запорожців –  це глиняні трубки з кількома (до шести) камерами,  заповнені горючою сумішшю, що з’єднувалися каналами. Спочатку вибух відбувався в першій камері, потім почергово в інших. Під час кожного вибуху така «ракета-шутиха» підскакувала. До речі, козаки-винахідники загинули від рук підісланих ворогів, і вміння виготовляти ракети на Запоріжжі зійшло нанівець.
Пізніше, вже в 1556 році, багатоступеневі ракети були описані Конрадом Хаасом. У ХVІІ сторіччі вийшов трактат військового інженера Великого Князівства Литовського Казимира Семеновича «Велике мистецтво артилерії», який був підручником з артилерії протягом двох сторіч і в якому ретельно описувалися ракетні снаряди.
Наприкінці ХVІІІ століття ракетні бойові снаряди використовувалися в Індії, підчас боротьби з колоніальною Великобританією. В індійських військах існували особливі ракетні загони, чисельність яких досягала 5000 осіб.
………….
продовження в журналі

КАК ЭТО БЫЛО

ФРАГМЕНТЫ КНИГИ «ВНЕАТМОСФЕРНЫЕ ИССЛЕДОВАНИЯ СОЛНЦА
В КРЫМСКОЙ АСТРОФИЗИЧЕСКОЙ ОБСЕРВАТОРИИ»

Андрей Брунс

ВРЕМЯ
…Наша жизнь уж больше не поправится,
Но зато ведь в ней была весна!
Александр Вертинский

Это был конец пятидесятых – начало шестидесятых годов двадцатого столетия. В значительной мере уже залечены раны войны, восстановлено хозяйство, начал появляться некоторый материальный достаток. Весь интеллектуальный мир делился на физиков и лириков. Из книги «Физики шутят» все узнали, как они это делают. Потом из аналогичной книги – как «музыканты шутят», потом – начали шутить все.
Душами владели те, за кем позже утвердилось название «барды». Молодежь, собираясь вечерами, пела, по определению не то Бориса Полевого, не то Юрия Бондарева, «странные, похожие на заклинания, песни Булата Окуджавы». Вызывали брожение умов читаемые по очереди, из рук в руки «Новый мир», «Иностранная литература», «Дружба народов» и другие «толстые» журналы. Читали везде: дома, на отдыхе, в автобусах и трамваях. На работе горячо обсуждали прочитанное. Мы считались самой читающей страной. А потом появился Высоцкий с его уникальностью исполнительского мастерства, предельной искренностью, свободолюбием.
Это было время бурного развития космонавтики, начало Космической Эры.
В 1945 году было принято Постановление Правительства СССР «О начале строительства Крымской Астрофизической Обсерватории», которое практически совпало с другим знаменательным событием, хотя и менее известным общественности, – решением о начале разработки мощной баллистической ракеты и назначении Главным конструктором Сергея Павловича Королева. Официальное открытие Обсерватории произошло в 1955году, а в 1957 году новой мощной ракетой был запущен Первый Искусственный Спутник Земли.
И в дальнейшем развитие Крымской обсерватории происходило в тесном контакте с развитием космонавтики.

ЛЕОНАРДО — ЗАГАДКИ ГЕНИЯ

Светлана Белоус

Помню, как однажды я проснулся в своей колыбели.
Мне почудилось, что большая птица раскрыла
крылом мне рот и погладила перьями по губам.
Леонардо да Винчи

Леонардо да Винчи практически не оставил заметок, имеющих отношение к собственной жизни. Возможно, они просто не сохранились, т.к. бόльшая часть его архива утрачена. Однажды, излагая на бумаге теорию формирования рек, он обронил название деревни, в которой жил в детстве – Анхиано, –  и тут же зачеркнул это слово. Однако Бог действительно благословил его на великое творчество во всём, что только было ему доступно, и крыло, почудившееся младенцу, наверное, было крылом ангела…
Дата рождения Леонардо – 15 апреля 1452 года. Место рождения – окрестности городка Винчи. Загадки, связанные с Леонардо, начинаются с первых дней его жизни. Однако то, что Леонардо был незаконнорожденным сыном известного и богатого нотариуса Пьеро да Винчи (Пьеро из Винчи) считается доказанным, т.к. сохранилась запись в налоговом реестре, относящемся к 1457 году, которая подтверждает это. Имя его матери точно неизвестно. Биографы гения называют её молодой крестьянкой по имени Катерина. В Винчи же любят рассказывать, что она была хозяйкой таверны. Некоторые искусствоведы находят образ матери на картинах Леонардо. Мальчика рано лишили матери – в четыре года он переселился в дом отца, который был женат, но не имел детей в этом браке. Известно, что Пьеро да Винчи всего был женат четыре раза, при этом три его жены умерли, и кроме Леонардо у него был ещё дети – девять сыновей и две дочери.
Леонардо посещал начальную школу, scuola d’abaco г. Винчи, любил рисовать и лепить, играл на музыкальных инструментах, изучал основы некоторых ремёсел. Систематического образования Леонардо не получил, т.к. внебрачным детям нельзя было обучаться в университете. Можно сказать, что Леонардо был самоучкой. Кроме того, он изобрёл собственный «стиль» письма. Писал левой рукой, да к тому же ещё и справа налево, в зеркальном отражении. Поэтому рукописи Леонардо да Винчи читают при помощи зеркала. Его записи содержат ошибки, сокращения собственной системы и слова тосканского диалекта; при этом отсутствуют знаки препинания, кроме редких точек.
Самый образованный человек своего времени, Леонардо да Винчи, был самоучкой, жадно изучая и исследуя всё, что ему казалось интересным. Для него «неграмотность» означала неиспорченность, свободу от чужих идей и заблуждений. Он с гордостью подписывался «Leonardo Vinci dissepolo della sperientia» – «Леонардо Винчи, ученик опыта».
С 1466 года Леонардо учится во Флоренции и работает в конторе отца напротив дворца Барджелло. Одновременно он обучается математике, удивляя учителя своими способностями и оригинальностью вопросов. Кроме того, Леонардо продолжает рисовать каждую свободную минуту.
Как пишет в книге «Жизнеописаниях наиболее знаменитых живописцев, ваятелей и зодчих» Джорджо Вазари, сер Пьеро отобрал несколько рисунков сына и «отнёс их Андреа Верроккьо, который был его лучшим другом, и настоятельно попросил ему сказать, достигнет ли Леонардо, занявшись рисунком, каких-либо успехов». Поражённый теми великолепными задатками, которые он увидел в рисунках начинающего Леонардо, Андреа сразу же договорился, чтобы мальчик поступил к нему в мастерскую. Леонардо тут же сделал это «с отменной охотой и стал упражняться… во всех областях, куда входит рисунок». Верроккьо – скульптор, живописец, ювелир – был известен тем, что его мастерская была центром самых передовых аналитических поисков в искусстве. Здесь изучали анатомию, перспективу, оптику. Верроккьо считался лучшим рисовальщиком своего поколения и был очень известным и хорошим педагогом: у него учились известные живописцы Перуджино и Гирландайо. Леонардо числился в списках учеников Верроккьо с пятнадцатилетнего возраста в течение девяти лет. Однако, ещё будучи учеником, он превзошёл своего учителя.
Джорджо Вазари, автор жизнеописаний знаменитых живописцев Возрождения, пишет, что когда Верроккьо писал образ с изображением св. Иоанна, крестящего Христа, то по его поручению Леонардо написал на этой картине одного из ангелов (крайнего справа), который вышел намного лучшим, чем фигуры Верроккьо. Маленький, одетый в голубые одежды ангел, по существу, известил Флоренцию о том, что появился новый гений.
Гениальность Леонардо да Винчи ярко проявлялась во всём, чем бы он ни занимался. Вот как пишет о нём Вазари:
«И в самом деле, дивным и божественным был Леонардо, сын Пьеро да Винчи, и он достиг бы великих свершений в науке и сочинительстве, не будь он таким многосторонним… Величайшие достоинства, которыми когда-либо обладал человек,
как ниспосланные свыше, так и врожденные, – или нет, всё же
сверхъестественные, чудесным образом соединившиеся в одном
человеке: красота, грация, талант – были таковы, что, к чему
бы этот человек, столь счастливо одаренный, ни обращался, любое
его действие было божественно; он всегда оставлял всех других людей
позади, и это воочию доказывало, что он ведом рукой самого Господа».
Нашим современникам Леонардо в первую очередь известен как художник. Его Джоконда и до сих пор есть предметом исследования не только для живописцев и искусствоведов, но для психологов, математиков, историков. Его вклад в мировую художественную культуру является исключительно важным даже на фоне той когорты гениев, которую дало Итальянское Возрождение. Благодаря его работам искусство живописи перешло на качественно новый этап своего развития. Леонардо осознал и воплотил новую живописную технику. У него линия имеет право на размытость, потому что так мы её видим. Он осознал явления рассеяния света в воздухе и возникновения сфумато — дымки между зрителем и изображенным предметом, которая смягчает цветовые контрасты и линии. В итоге реализм в живописи перешёл на качественно новую ступень. Как рисовальщик-график Леонардо достиг непревзойдённых высот, огромное наследие в виде картонов и страниц дневника, заполненных рисунками-штудиями, анатомическими деталями, чертежами различных изобретений, приборов, машин, архитектурных проектов, которые в последнее время активно исследуются и анализируются.
Значение Леонардо как гениального инженера и архитектора было, пожалуй, осознано лишь в ХХ веке, практически через полвека после его смерти. Невозможно в журнальной статье охватить всю многогранность гения. Поэтому здесь мы хотя бы кратко обсудим наследие Леонардо как инженера и философа, изучающего законы природы и пытающегося создать собственную модель мироздания.
Сейчас известно по разным оценкам 7000-10000 страниц уцелевших дневников Леонардо, находящихся в разных коллекциях. Все записи Леонардо были оставлены им любимому ученику – Франческо Мельци. Но после смерти Мельци рукописи исчезли и лишь в ХІХ веке они начали появляться, причём их владельцы сначала не смогли представить, каким сокровищем они обладают. Один из первых исследователей этих рукописных сокровищ отмечал в изумлении: «Здесь есть все: физика, математика, астрономия, история, философия, новеллы, механика. Словом – это чудо, но написано навыворот, так дьявольски, что не один раз я тратил целое утро, чтобы понять и скопировать две или три странички».
Мы приведём здесь лишь очень малую часть информации об этом достоянии, к сожалению, большей частью рассеянной в веках.

Автор: Тимур Аббасов

Відомо, що в Україні на відміну від країн Західної Європи і Америки практично ніхто не переймається якістю життя інвалідів та людей з обмеженими можливостями. Людина, яка не може пересуватися за допомогою власних ніг, часто не може навіть покинути власну квартиру, хоч і має інвалідний візок. Зазвичай практично усі сходи у під’їздах житлових будинків, магазинів, державних установ не обладнані пандусами. А в’їзд до автобусів, тролейбусів та трамваїв на візку взагалі неможливий. Проблемою є й подолання бордюрів при перетинанні доріг.

Читать запись полностью »

Автор: Юрій Закускін

Спочатку розповім трохи про себе.

Я мешкаю в м. Оріхові Запорізької області. В університеті навчаюся заочно.

Закінчив з відзнакою школу, а також Оріхівський сільськогосподарський технікум, отримав спеціальність механізатора. Маю посвідчення водія А, В, С, а також посвідчення тракториста-машиніста і комбайнера (керую всіма зазначеними видами транспорту), посвідчення слюсаря-ремонтника, токаря, зварювальника, коваля. Впевнений користувач ПК. Добре розуміюсь в радіотехніці та іншій техніці. Готовий навчатися й іншим спеціальностям. У вільний час займаюся бджільництвом.

Читать запись полностью »

Ми продовжуємо знайомити читачів з винаходами знаменитого вченого, – інженера, фізика,  механіка, винахідника, математика І-ІІ сторіч нашої ери, представника Александрійської математичної школи – Герона Александрійського.  Герон жив в Єгипті в місті Александрія, тому й став відомим як Герон Александрійський. Сучасні історики припускають, що він жив десь між 10-75 роками нової ери. Встановлено, що Герон викладав в Александрійському Мусейоні – науковому центрі античного Єгипту, до складу якого входила і знаменита Александрійська бібліотека.

Читать запись полностью »

Автори: Юрій Закускін, Тимур Аббасов

Корисна модель стосується шинної промисловості, а конкретно – зимових шин. Найближчим аналогом є шиповані, робочою поверхнею яких виступають шипи, вмонтовані на поверхні протектора, які і створюють зчеплення коліс з дорогою. Основним недоліком аналога є те, що при проїзді по дорозі не вкритій льодом чи снігом, шипи відразу стираються або вириваються. В сніжно-грязьовій каші ефективність шипів невелика, а на твердому, сухому чи мокрому асфальті шиповані шини програють навіть звичайним: через зниження площі плями контакту шин з дорогою гальмівний шлях автомобіля збільшується на 5-10%. При зміні напрямку обертання шин можливе випадання шипів. Саме ці недоліки є небезпекою при русі автомобілем у зимовий період.

Читать запись полностью »

Герон Олександрійський

Точні дати народження і смерті цього давньогрецького ученого і винахідника з міста Олександрії невідомі. Лише майже через 2000 років були знайдені і перекладені сучасними мовами арабські списки його праць. Кожний школяр вивчає теорему Герона, але не кожний знає, що, кидаючи монету у автомат, він користується винаходом того ж самого вченого.

Читать запись полностью »