Автор: Володимир Стародубцев
1. Завдячуючи своїй не завжди далекоглядній активності, людина чинить безперервний тиск на оточуюче природне середовище. Уся історія людства супроводжується боротьбою за природні ресурси, розвитком і загибеллю регіональних цивілізацій, спустошливими війнами. Незмірно зріс цей «прес» на природне середовище в останні століття, коли стрімко зростає чисельність населення, відбувається інтенсифікація і глобалізація промислового і сільськогосподарського виробництва, коли починають вже «вичерпуватись» деякі природні ресурси.
Чималий внесок у «боротьбу» із природою робить водокористування. Ще з древніх часів гостра конкуренція за воду для іригації йшла в пустельних і напівпустельних регіонах світу (в Месопотамії, Єгипті, Центральній і Південно-Східній Азії, тощо). Позбавлені річкової води для зрошення, гинули колись квітучі оазиси. Скільки їх, колись знаменитих, перетворились у пустелі, занесені пісками, й навіть пам’ять про них часто-густо стерлась в історії народів. А надалі у конкуренцію за воду включились промисловість, транспорт, гідроенергетика, рибне господарство, рекреація… А ще ж треба забезпечити невід’ємне право кожної людини на чисту воду для пиття, приготування їжі, побутових потреб. Тут тільки – на початку 21-го століття – наше суспільство вперше впритул побачило, що «вічний», необмежений і такий жаданий природний ресурс – чиста вода – є насправді дуже обмежений. Що насправді вже у цьому столітті боротьба за воду стане для багатьох народів гострішою, ніж боротьба за нафту чи інші важливі ресурси.
2. Як відомо, прісна вода поширена у світі нерівномірно у просторі й часі.
ЇЇ багато у північних районах й мало – в південних, багато (іноді – занадто) – у вологих тропіках й субтропіках, та дуже мало – в пустелях. Так само, води в річках багато в періоди весняної повені чи мусонних дощів, й мало – у межень. А потреби суспільства, економіки вимагають більш-менш рівномірного забезпечення водою. Як же вирішується така проблема? Тільки одним (на сьогодення) шляхом – регулюванням річкового стоку. Тобто, на річках створюють дамби, наповнюють великі водосховища, будують канали. І коли ви поглянете на карту, складену Крістером Нільссоном та його шведськими колегами (Nilssоn еt al., 2005), то побачите, що стік більшості великих і середніх річок світу зрегульований саме таким чином. Й саме в ступені регулювання річкового стоку знаходиться та межа, за якою добро перетворюється у зло. При надмірному регулюванні стоку й інтенсивному використанні води у верхній і середній частинах річкового басейну приток води в нижню частину басейну різко зменшується (в екстремальних випадках – зовсім припиняється), ландшафти нижньої течії річок деградують, економіка цих областей занепадає, населення бідніє, хворіє, починається так звана «екологічна міграція» в інші краї, краще забезпечені водою.
