ЖИВІТЬ У РАДОСТІ
Інтерв’ю з людиною, яка навчає дітей радіти
ПЕРЕДМОВА ДО ІНТЕРВ`Ю
Людмила Михайлівна Петренко мешкає в мальовничому містечку східного Криму під Феодосією, біля знаменитого Коктебелю. Ці місця мають багатющу і складну історію. Це - земля древньої Кіммерії, вкрита
горами, що утворилися внаслідок вулканічної діяльності Кара-Дагу. Тут колись (ще в епоху заліза) жили кіммерійці, таври; тут будували свої укріплення і грецькі поселенці, і генуезькі завойовники. Ці живописні місця пам’ятають Олександра Гріна і Максиміліана Волошина, вони відтворені в картинах І. Айвазовського та К. Богаєвського…
Тут, біля мису Кіїк-Атлама, де археологи знайшли залишки стоянку людей епохи неоліту, в 1911-1914 р.р. було збудовано торпедний завод. Міністр дореволюційної Росії, віце-адмірал М.В. Бубнов за сумлінну роботу та організацію якісної підготовки торпедного виробництва був нагороджений царем Миколаєм ІІ
ділянкою землі. З тих пір це селище стали називати Бубновкою. А в 1937 році на прохання трудящих, працівників заводу союзного значення «Гідроприлад» (того самого, побудованого ще Бубновим, а потім модернізованого в радянські часи), селище назвали на честь міністра промисловості СРСР Серго Орджонікідзе.
Зараз мешканці селища Орджонікідзе лише згадують ті часи, коли завод ще функціонував, а на ньому працювали висококласні фахівці, що закінчили кращі вищи навчальні заклади СРСР (найбільше сюди направлялися випускники Ленінградського суднобудівного інституту). Завод припинив своє існування, а
багато з його кваліфікованих працівників залишилися без роботи і вимушені були шукати шляхи виживання.
Чоловік Людмили Михайлівни, Олександр Васильович, був головним енергетиком заводу.
І саме завдяки вмінню дружини знаходити радість у повсякденному житті, завдяки її оптимізму та підтримці, він не поринув у депресію після руйнації виробництва, а вся родина Петренків змогла не тільки вистояти у складні часи кінця ХХ – початку ХХІ сторіч, а й приносити користь, дарувати щасливі хвилини своїм землякам. І справа тут не тільки в тому, що Людмила Михайлівна довгі роки працювала в
Палаці культури селища Орджонікідзе – співала, готувала постановки та концерти, керувала студіями, малювала, – а й в тому, що саме вона допомогла розкритися талантам рідних їй людей.
Для дітей селища Людмила Михайлівна створила творчу майстерню. В цьому році виповнюється 15 років, як вона виховує в ній справжніх митців. Отож, починаємо бесіду з керівником цієї студії-майстерні.
