І. В. Добровольска. Третя наукова школа для українських вчителів у Європейському центрі ядерних досліджень

Національний центр «Мала академія наук України» з 5 по 12 жовтня 2013 року організував Третю Наукову Школу для українських учителів фізики та керівників науково-дослідницьких робіт Малої Академії Наук. На світлині – учасники делегації разом з керівниками Школи на фоні фрагменту прискорювача частинок.
Місце проведення Наукових Шкіл для викладачів, які вже третій рік поспіль організовує Мала академія наук України, само по собі вражає. Школи проводяться в самому CERN`і, – у науковій організації, працювати в якій є найбільшою мрією більшості вчених-фізиків. Дослідження, які проводяться тут, є переднім краєм сучасної фізичної науки.
Докладніше про CERN, а особ-ливо про людей, які там працюють, можна дізнатись на сторінках журналу «Школа юного вченого» №1 за 2012 рік, де розповідається про проведення Першої наукової школи в ЦЕРНІ. Тоді членом першої делегації від України була головний редактор журналу.
Я наведу лише дуже короткий переказ лекції, прочитаної мною для учнів та вчителів відразу після повернення з Швейцарії.
Отже, що таке CERN? Ця абревіатура є загальноприйнятою
і зазвичай дослівно не перекладається. Оскільки CERN розташований на території франкомовної Швейцарії та частково Франції, то назва ця французька:  Conseil Européen pour la Recherche Nucléaire, тобто Європейська Рада з Ядерних Досліджень.
Організацію було створено 29 вересня 1954 року. Тоді до її складу входило 12 країн Європи. На даний момент кількість країн-членів CERN зросло до 20. Річні фінансові внески цих країн складають приблизно 1 млрд. американських доларів. Саме за рахунок цих внесків, власне, і працює ця найбільша в світі інтернаціональна наукова лабораторія.
CERN є не комерційною організацією. Наприклад, тамошні вчені навіть не патентують свої винаходи, а просто дарують їх усьому світу. Тому функціонувати організація може тільки завдяки матеріальній підтримці країн-учасниць. Крім членів CERN, деякі країни мають статус асоційованого члена або спостерігача.  У CERN постійно працюють близько 2500 чоловік, ще приблизно 8000 фізиків та інженерів із 580 університетів та інститутів 85 країн беруть участь у міжнародних експериментах CERN, працюючи там тимчасово.
У цьому році відбулася дуже важлива подія для української науки: 10 березня 2013 р. Генеральний Директор CERN Рольф Хойер та віце-прем’єр-міністр України, Костянтин Іванович Грищенко,
підписали документ, що допускає Україну в CERN
асоційованим членом. Цей документ ще має бути затверджений парламентом України.
Асоційоване членство повинно відкрити нову еру в історії співробітництва України з CERN. Зокрема, тепер Україна зможе брати участь у засіданнях Ради CERN, українські вчені зможуть працювати в CERN, розшириться також співпраця в межах освітніх програм. І головне – для більшості населення України з’являються можливості співробітництва в області новітніх технологій, що надасть поштовху до розвитку української промисловості та її конкурентоспроможності на світовому ринку.
Але, на жаль, Україна ще й досі не сплатила внесок асоційованого члена – приблизно 10 млн. грн. Нібито й багато, але для цілої держави не така вже й страшна сума, враховуючи перспективи, описані вище. (Порівняйте: святкування Дня Незалежності лише в Києві коштувало в цьому році 1.4 млн грн.)
Одним з напрямків діяльності CERN є освітня. І особливу увагу тамошні спеціалісти приділяють саме Школам для вчителів. Чому? Тому що один вчитель зможе донести інформацію до значно більшої кількості людей, ніж студент або школяр. І щоб до цієї інформації отримало доступ як можна більше народу, лекції для нас, вчителів України, читали провідні вчені, які працюють у CERN. Оскільки програма Школи була дуже насиченою, розповісти навіть коротко про усі події і лекції на сторінках цього журналу, – місця не вистачить! Але деякі лекції (є навіть у відеозапису) можна знайти в мережі Інтернет за посиланням: https://indico.cern.ch/conferenceDisplay.py?confId=269650

Чому в Класичному приватному університеті проводяться міжнародні фестивалі, присвячені творчості Хлєбникова?

Це питання, яке часто задають люди, які вперше чують про фестиваль, виникає, мабуть, тому, що Велимир Хлєбников не дуже відомий і не дуже визнаний нащадками поет. Так, він був одним із засновників футуризму. Так, його предки (Вербицькі) з боку матері жили на Запоріжжі, а сам він був студентом фізико-математичного факультету Київського університету, але тільки один рік, оскільки його заарештували. Дійс-но, він був лідером групи молодих поетів – кубофутуристів, куди входили брати Давид, Микола та Володимир Бурлюки, так само запорізького роду, а також В. Маяковський й О. Кручених. Так, Хлєбников відомий своїми експериментами з поетичною мовою і словотворенням, напевно був обдарованою людиною.Але ж разом з цим він є далеко не однозначною постаттю, його короткий життєвий шлях насичений діяльністю, яка виходить за межі традиційного розміреного існування. Та й час, у який жив Хлєбников (1885-1922 рр.) був складний і насичений потрясіннями: перша світова війна, революція, громадянська війна. Ось тільки деякі епізоди з його діяльності.

У лютому 1916 р. групою його друзів було засновано утопічне «Товариство голів Земної кулі», або «Союз 317», в якому він був засновником і одним з голів. Кілька разів Хлєбников був освідчений психіатричною комісією, що дозволило йому відмовитися від продовження військової повинності під час І світової війни.
Так чому ж учні Запорізьких шкіл і студенти Класичного університету із задоволенням беруть участь у цих фестивалях?
Олена Георгіївна Тягушева, проректор КПУ з довузівської підготовки, заступник директора Науково-освітнього комплексу КПУ вважає, що, можливо, дітям цікаве саме те, що не вивчається в школі, виходить за межі підручника. А можливо навіть те, що сучасний, такий тривожний, світ і пересиченість нашої мови штампованими виразами роблять лінгвістичні експерименти Хлєбникова цікавими для них.
– А для нас, – продовжує О.Г. Тягушева, – можливість встановити додаткові теми для спілкування з учнями, надати їм змогу проявити свою творчість у рисунках, віршах, театральних виставах тощо – це вже традиційна, апробована взаємодія з школярами в межах Науково-освітнього комплексу КПУ, куди входять 135 шкіл м. Запоріжжя та Запорізької області.
Ірина Миколаївна Шатова, доцент кафедри англійської філології та зарубіжної літератури Класичного приватного університету, куратор Міжнародного фестивалю Хлєбникова в Запоріжжі, наголошує, що творчі доробки учнів Запорізьких шкіл цінують прихильники творчості Хлєбникова в Росії та Японії. Наприклад, фотокопії робіт наших учнів і фестивальні дипломи переможців конкурсу малюнку на честь Велимира Хлєбникова є на сайтах  середньої школи Канай для дітей 15-18 років у префектурі Канагава (Японія) та Європейського Інституту Університету Дзьоті.
Отже, наводимо роботи наших учнів на літературній сторінці журналу.

Живіть у радості. Інтерв’ю з керівником дитячої студії-майстерні Л.М. Петренко.

ЖИВІТЬ У РАДОСТІ

Інтерв’ю з людиною, яка  навчає дітей  радіти

ПЕРЕДМОВА ДО ІНТЕРВ`Ю

Людмила  Михайлівна  Петренко мешкає в мальовничому містечку східного Криму  під  Феодосією,  біля  знаменитого Коктебелю. Ці місця мають багатющу і складну історію.  Це  –  земля  древньої  Кіммерії,  вкрита
горами, що утворилися внаслідок вулканічної діяльності Кара-Дагу. Тут колись (ще в епоху заліза) жили кіммерійці, таври; тут будували свої укріплення і грецькі поселенці, і генуезькі завойовники. Ці живописні місця пам’ятають  Олександра  Гріна  і  Максиміліана  Волошина,  вони  відтворені  в картинах    І. Айвазовського та К. Богаєвського…

Тут, біля мису Кіїк-Атлама, де археологи знайшли залишки стоянку людей епохи  неоліту,  в  1911-1914  р.р.  було  збудовано  торпедний  завод.  Міністр дореволюційної Росії, віце-адмірал М.В. Бубнов за сумлінну роботу та організацію якісної підготовки торпедного виробництва був нагороджений царем Миколаєм ІІ
ділянкою землі. З тих пір це селище стали називати Бубновкою. А в 1937 році на прохання трудящих, працівників заводу союзного значення «Гідроприлад» (того самого, побудованого ще Бубновим, а потім модернізованого в радянські часи), селище назвали на честь міністра промисловості СРСР Серго Орджонікідзе.

Зараз мешканці селища Орджонікідзе лише згадують ті часи, коли завод ще функціонував, а на ньому працювали висококласні фахівці, що закінчили кращі вищи навчальні заклади СРСР (найбільше сюди направлялися випускники Ленінградського  суднобудівного  інституту).  Завод  припинив  своє  існування,  а
багато з його кваліфікованих працівників залишилися без роботи і вимушені були шукати шляхи виживання.

Чоловік Людмили Михайлівни, Олександр Васильович,  був головним енергетиком заводу.
І саме завдяки вмінню дружини знаходити радість у повсякденному житті, завдяки її оптимізму та підтримці, він не поринув у депресію після руйнації виробництва, а вся родина Петренків змогла не тільки вистояти у складні часи кінця ХХ – початку ХХІ сторіч, а й приносити користь, дарувати щасливі  хвилини  своїм  землякам.  І  справа  тут  не  тільки в тому, що Людмила Михайлівна довгі роки працювала в
Палаці культури селища Орджонікідзе – співала, готувала постановки  та  концерти,  керувала  студіями,  малювала,  – а й в тому, що саме вона допомогла розкритися талантам рідних їй людей.

Для  дітей  селища  Людмила  Михайлівна  створила творчу  майстерню.  В  цьому  році  виповнюється  15  років, як вона виховує в ній справжніх митців. Отож, починаємо бесіду з керівником цієї студії-майстерні.