24 (12) ЧЕРВНЯ – 26 (14) ГРУДНЯ 1812 року – війна тривала лише півроку, але це був початок кінця Наполеона

ЯК ПОЧИНАЛАСЯ ВІЙНА

Наполеон Бонапарт і Олександр І, напевно, були першими лідерами держав, які прагнули побудувати «загальноєвропейський дім», тільки кожний з них по-різному планував свій власний шлях до цієї мети.

Корсиканець намагався зробити це силою зброї таким чином, щоб уся Європа жила за Кодексом Наполеона.

Російський цар виступав за еволюційні, хоча й повільні перетворення на ґрунті християнської моралі. Проте аналіз позиції Олександра І призводить істориків до плутанини, оскільки він часто суміщав суперечливі ідеї: лібералізм і консерватизм, жорсткий раціоналізм і релігійний містицизм та благородство. Недарма, мабуть, злий на язик Пушкін називав його «політиком слабким та лукавим».

Втім Наполеон був ще й вмілим пропагандистом та демагогом. Він прикривався ідеями свободи і звільнення народів від рабства, а насправді, прагнув досягти світового володарювання, при цьому виставляв свого супротивника «порушником миру», за допомогою замовних публікацій формував суспільну думку, проводячи справжню інформаційну війну. Так  на початку 1812 р. за особистим наказом Наполеона істориком Мішелем Лезюром була написана книга «Про зростання російської могутності з самого початку і до ХІХ сторіччя», де Росія проголошувалася агресором і загарбником. Натомість поки звучали заклики до «другої польської війни», Наполеон домігся невигідних для Росії умов Тильзитського миру, завдяки чому виникла митна війна між Росією та Францією.

24 (12) червня 1812 року Франція оголосила війну Росії. Велика армія Наполеона перейшла ріку Німан і в районі Ковно (Каунас) вторглася на територію Російської імперії. 25 (13) червня російське командування почало відводити війська.

КОРОТКА ХРОНОЛОГІЯ ВІЙНИ
26 (14) червня російський імператор Олек-сандр І зробив спробу уникнути війни і призупинити військові дії, він послав до французьких аванпостів генерал-ад’ютанта Олександра Балашова з особистим посланням до Наполеона. Але місія Балашова закінчилася невдачею.
8 липня (26 червня) Перша армія під командуванням генерала М. Барклая де Толлі вийшла з-під удару біля Вільно (Вільнюса) і відступила до Дриського табору. Друга армія під командуванням Петра Багратіона також відступала з ар’єргардними боями в напрямі Несвіжа та Бобруйська.
14 (2) липня Перша армія почала відхід на Вітебськ, виділивши корпус генерала П. Вітгенштейна для прикриття напряму на Санкт-Петербург. Головнокомандувач російського війська Олександр І 18 (6) липня в Полоцьку несподівано покинув армію, не призначивши наступника. За посадою воєнного міністра, Михайло Барклай де Толлі приступив до командування військами. 26 (14) липня наполеонівський корпус під командування маршала Удіно зайняв Полоцьк. На початку серпня Наполеон відновив наступ з метою оволодіти Смоленськом і вий-ти в тил 1-й та 2-й російських армій. 3 серпня (22 липня) армії Багратіона та Барклая де Толлі з’єдналися біля Смоленська і не дали французам направити війська до Петербургу.
14 (2) серпня упорна оборона дивізії генерала Дмитра Неверовського під Красним дозволила укріпитися руським арміям під Смоленськом. У Смоленській битві 16-18 (4-6) серпня під командуванням Барклая де Толлі було зірвано план Наполеона щодо розгрому основних російських військ, хоча їм і прийшлося залишити Смоленськ. Перша армія відійшла до Дорогобужа. У армії зрів конфлікт між Багратіоном, який вимагав наступати, і Барклаєм де Толлі, який відступав, намагаючись заманити Наполеона подалі углиб Росії. Інші командири і солдати теж вимагали активних бойових дій, не розуміючи тактики Барклая.
20 (8) серпня Олександр І, всупереч своєму негативному ставленню до Михайла Іларіоновича Голенищева-Кутузова, був вимушений підписати наказ про призначення його на пост головнокомандувача військами Росії. 29 (17) серпня війська з піднесенням вітали М.І. Кутузова. Усюди лунало: «Ось приїхав Кутузов бити французів!»
Втім Кутузов підтримував тактику, обрану його попередником, він продовжував відводити війська. Проте, все ж таки, 7 вересня (26 серпня) Кутузов вирішив дати бій під селом Бородіно. Рано вранці зав’язалися битва, яка й досі вважається найкривавішою одноденною битвою в історії людства. Втрати росіян визначаються в 38-45 тисяч людей (на стіні храму Христа Спасителя та на Головному монументі Бородінської битви вибито число 45 тисяч), було вбито 23 генерали, в тому числі Багратіон. Французи за різними оцінками втратили близько 30 тисяч солдат і більше 400 офіцерів, серед яких 49 генералів (за даними французької історіографії).
Біля опівночі Кутузов наказав відступати, а після воєнної наради в Філях 13 (1) вересня і залишити без боїв Москву. Наступного дня війська Наполеона вступили в Москву, але не дочекалися ніяких послів з ключами від Кремля. А 14 (2) вересня почалися пожежі. Москва палала до 18 (6) вересня, при цьому згоріла більша частина міста. Пригнічений Наполеон послав свого генерала Ж. Лористона з пропозиціями миру або перемир’я, але Кутузов відкинув їх.
Після відступу Рязанським шляхом Кутузов круто повернув на Калугу і зайняв вичікувальну позицію. Одночасно партизанські загони, які були заздалегідь організовані Барклаєм де Толлі та його помічником підполковником Чуйкевичем з мобільних кінних частин (як їх називали тоді, партій), здійснювали досить ефективні операції в тилу противника. 19 (7) жовтня після того, як авангард французів під командуванням Мюрата отримав потужний удар на річці Чернишні біля села Тарутине, Наполеон вирішив покинути Москву і йти на Калугу. 22 (10) жовтня передові руські війська вступили в звільнену Москву.
24 (12) жовтня відбувся бій під Малоярославцем, після якого Наполеон вимушений був відступати по старому смоленському шляху під ударами авангарду російських військ, а також партизанських і козачих загонів. Потім були розгроми французької «Великої Армії» під Вязьмою, Красним, біля річки Березина. Саме бій при Березині 26-28 (14-16) листопада вважається розв’язкою війни, оскільки після цієї битви основна частина французької армії була знищена або взята в полон. Через 5 днів Наполеон передав командування Мюрату і втік у Париж.
Залишки наполеонівської армії 14 (2) грудня переправились через Німан, покинувши територію Росії. А перед самим Різдвом, 6 січня 1813 року (24 грудня 1812 р. за ст. стилем), Олександр І видав Височайший маніфест, що повідомляв про завершення Вітчизняної війни.
Ось так розпочався кінець величі Наполеона.
Матеріали підготовлені С.Ю. Білоус

Оставить комментарий

Вы должны войти чтобы оставить комментарий.