НЕЗАМОЖНИК (ЕСМІНЕЦЬ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії
Автор: Ігор Костенко

Ми публікуємо статтю Ігоря Костенко про есмінець «Незаможник» українського та радянського флоту першої половини ХХ сторіччя. Стаття була визнана як одна з найповніших та отримала статус «доброї статті» в українській Вікіпедії.

«Незаможник» (з травня 1918 року до січня 1919 року «Київ») – ескадрений міноносець типу «Фідонісі», російського, українського, українського радянського та радянського флотів. Загалом есмінці «ушаковської» серії належали до есмінців типу «Новик».

Усього було замовлено 16 кораблів цього типу для Чорноморського флоту Росії, з яких було введено до складу флоту чотири одиниці, інші 12 добудовувалися на корабельні в Миколаєві (Україна).

Корабель від 2 липня 1915 року до травня 1918 року носив ім’я «Занте», з січня 1920 року до 12 липня 1923 року знову «Занте». 12 червня 1923 року був перейменований на український манер  – «Незаможний», а з 29 квітня1926 року йому дали ім’я «Незаможник».

ЗАМОВЛЕННЯ

«Незаможник» був замовлений в рамках останньої передвоєнної суднобудівної програми під іменем «Занте» у 1914 році з початком Першої Світової війни. Корабель призначався для посилення Чорноморського флоту в зв’язку із значним ростом ВМС Туреччини: турецька правляча еліта була вороже налаштована до Росії та підтримувала стратегічні близькі стосунки із  Німеччиною та пронімець-кими військово-політичними союзами — «Троїстий союз» (з 1912 року до нього увійшла Туреччина, утворивши  «Четверний союз»).

Спочатку було замовлено чотири кораблі типу Фідонісі. Однак, оцінюючи есмінці «ушаковської» серії, як найвдаліші серед кораблів даного класу, Морський головний штаб в 1916 році замовив у Миколаєві ще 12 кораблів цього типу.

ПРОЕКТ

Кораблі «ушаковської» серії були названі в пам’ять про перемоги російського флоту під командуванням Ф. Ф. Ушакова, а тому відомі як «ушаковська» серія.

На прохання офіцерів флоту та керівництва Товариства Миколаївських заводів та верфів (останні заради спрощення та здешевлення суден) проект нового корабля повторював основ-ні технічні рішення есмінців типу «Дерзкий».

За своєю конструкцією кораблі типу «Фідонісі» повторювали основні риси кораблів типу «Дерзкий», але з доопрацюванням конструкції та озброєння.

ЕСМІНЕЦЬ «НЕЗАМОЖНИК»

Нові кораблі відрізнялись від застарілих кораблів типу «Дерзкий» наявністю турбінних та парових приводів допоміжних механізмів, посиленим артилерійським озброєнням, усуненням значних перевантажень через встановлення не проектного озброєння, трьохтрубними торпедними апаратами. Також інженери модернізували енергетичне обладнання.

На кораблі був встановлений обмежувач швидкості ходу корабля. Для врівноваження маси судна були зменшені баки із запасом палива та прибрані поздовжні сталеві перегородки в носовому котельному відділенні. Натомість був посилений палубний настил та збільшена висота котельних захисних кожухів.

В процесі побудови «Незаможника», на основі бойового досвіду, кормовий (п’ятий) торпедний апарат замінили на 102-мм артилерійську установку.

А в травні 1916 року два 40-мм автомати фірми «Віккерс» замінили на дві 57-мм гармати.

АРХІТЕКТУРА КОРАБЛЯ

«Незаможник», як  і інші кораблі «ушаковської» серії, виділявся серед есмінців типу «Новик».

Усі кораблі типу «Дерзкий», «Фідонісі» походять від есмінців типу «Новик», які в свою чергу розроблялися на основі німецьких технологій. Від есмінців типу «Новик» тип «Фідонісі» відрізнявся наявністю трьох димовідвідних

труб на відміну від чотирьох у «Новиках». Си-лует судна виглядав, як і у інших представників цього класу бойових кораблів — довгий видовжений корпус та низькі надбудови, сильно виділялися на загальному фоні тільки димовідвідні труби та щогли, дещо нахилені назад, все інше виглядало єдиним і цілісним об’єктом.

На кормі есмінця розміщувалася надбудова для 102-мм гармати Обухівського заводу, яка також була основою для кормової щогли. Інша щогла розташовувалася позаду командного містка есмінця.

Read the rest of this entry »

ВЕРНАДСЬКИЙ У ПАМ`ЯТІ ТИХ, ХТО ЙОГО ЗНАВ

ВІХИ ЖИТТЯ

  • 12 березня 1863 р. – У Петербурзі в родині професора економіки народився Володимир Іванович Вернадський. Предок Вернадського з боку батька воював на боці Богдана Хмельницького проти поляків у визвольній війні 1648-1654 рр., а його нащадки пізніше оселилися в Чернігові, потім у Києві. Дід вченого служив лікарем у війську Суворова й брав участь у швейцарському поході. Батько майбутнього вченого, Іван Васильович, спочатку викладав у Києві, потім перебрався до Петербургу, де й народився Володимир. Мати, Анна Петрівна Констатинович, походила з роду українських шляхтичів.
  • 1868 р. – Родина Вернадських переїжджає до Харкова.
  • 1873 р. – Володимир вступає до першого класу Харківської класичної гімназії.
  • 1876 р. – Переїзд родини Вернадських до Петербурга, Володимир продовжує навчання в Першій Петербурзькій гімназії.
  • 1881-1885 рр. – Навчання на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету, серед викладачів професори Д.І. Менделєєв, О.М. Бутлеров, І.М. Сєченов, науковий керівник – В.В. Докучаєв.
  • 1884 р. – Участь у експедиції під керівництвом В.В. Докучаєва з метою дослід-ження приволзь- ких земель нав-коло Нижнього Новгороду.
  • 1885 р. – Після закінчення університету В.І. Вернадсь-кий залишений для здобуття звання професора.
  • 1882 р. – В.І. Вернадський разом з друзями створює гурток «Братство Пріютино», метою якого було народне просвітництво і розповсюдження ліберальних ідей.
  • 1886 р. –  Одруження з Наталією Єгорівною Старицькою.
  • 1885 р. – Призначення хранителем Мінералогічного кабінету Петербурзького університету; обрання дійсним членом Петербурзького товариства дослідників природи.
  • 1887 р. – Народження сина Георгія.
  • 1887-1889 рр. – Відрядження за кордон для продовження навчання; обрання дійсним членом Вільного економічного товариства.
  • 1889 р. – Переїзд на роботу до Москви; обрання членом-кореспондентом Британської асоціації наук; членом Французького мінералогічного товариства.
  • 1890 р. – Обрання приват-доцентом Московського університету.
  • 1891 р. – Участь у експедиції В.В. Докучаєва в Полтавську губернію, захист магістерської дисертації, призначення завідувачем кафедри мінералогії Московського університету; обрання членом товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті, членом Московського товариства сільського господарства.
  • 1892-1911 рр. – В.І. Вернадський працює завідувачем Мінералогічного кабінету Московського університету. У цей період він обирається членом мінералогічного товариства (Петербург), членом товариства дослідних наук при Харківському університеті. Впроваджує вперше в Росії до навчальної програми систематичні екскурсії з мінералогії, видає курс «Лекції з кристалографії», а також захищає в Петербурзькому університеті докторську дисертацію і обирається професором Вищих жіночих курсів. Обирається ад’юнктом (1906 р.) та екстраординарним академіком (1908 р.) Російської академії наук.
В.І. Вернадський створює теорію будови силікатів (1899 р.), досліджує сопки Криму і Тамані.

Історія навчально-вітрильного судна «Товариш»

Автори: О. Двірська, М. Грудінкіна
Метою нашої роботи є дослідити та проаналізувати в багатоаспектному характері судно «Товариш»; «Товариш» як символ херсонських морських справ.
Предмет дослідження – розвиток закономірностей та особливостей історії судна.
Об`єктом дослідження є формування, розвиток, організація історії навчально-віт-рильного судна «Товариш», який колись був однією з особливих пам’яток Херсона.
Виходячи з необхідності розкриття об`єкту і предмету нашого дослідження постають наступні завдання:
  • здійснити пошук, відбір, класифікацію та систематизацію джерел і літератури;
  • дослідити історію розвитку судна;
  • узагальнити сукупність історико – політичних поглядів на судно «Товариш»;
  • з`ясувати історичне значення для Херсону, для України.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали даної роботи можуть бути використані при проведенні тематичних екскурсій в шкільному історико-краєзнавчому музеї, оновленні музейних стендів, на уроках історії, в процесі підготовки інтерактивних екскурсій, виховних заходів тощо.
Характеристика судна:
  • Довжина – 82,5 м;
  • Ширина – 12 м;
  • Осадка – 4,5 м;
  • Водотоннажність – 1727 тонн;
  • Площа вітрил – 1 862 м2;
  • Силова установка – дизельний двигун «Deutz MWM» потужністю 369 л. с .;
  • Швидкість – 8,5 вузлів;
  • Екіпаж: Команда – 45 осіб;
  • Курсантів – 145 осіб.
Хронологічний  літопис
Був побудований в 1933 році на верфі «Blom & Foss» в Гамбурзі під назвою «Gorch Fock» на честь відомого німецького мариніста. Починаючи з 1934 року, використовувався в навчальних цілях. Після другої світової війни в 1948 році морське судно по репарації перейшло в СРСР. У 1949 році на ньому була повішена ринда з ім’ям «Товариш», а 15 червня 1950 року — барк прий-няла радянська команда. Був переданий в Херсонське морехідне училище в 1951 році.
Перше плавання під радянським прапором відбулося в 1957 році під командуванням капітана В. В. Васильєва. У 1974 році барк вперше взяв участь у Балтійській регаті престижної американської серії «Операція „Вітрило“». У 1976 році взяв участь у регаті «Операція „Вітрило“ — 76». У 1980 році виконав рейс до берегів Південної Америки, а в 1993 році приймав участь у регаті біля берегів Великої Британії. У 1994 році через поганий стан барк отримав дозвіл лише на рейси по Чорному морю, а в 1999 році був відбуксований у місто Вільгельмсгафен. З 2005 року розміщений як плавучий музей у гавані міста Штральзунд, який і був його первісним портом приписки.
Капітани
Німеччина: Рауль Мівез, Август Тіле, Бернхард Рогге, Отто Келер, Вільгельм Кале.
СРСР: Іван Васильович Трескін, В. В. Васильєв, Олег Павлович Ванденко, Володимир Павлович Полозов.
Україна: Борис Савич Кісов, Олег Павлович Ванденко, Юрій Олексійович Кущенко, Віктор Костянтинович Виноградов.

С. Ю. Білоус. ГОЛЛАНДСЬКІ ПОДОРОЖІ

У Голландії багато титулів – і Водне Королівство, і Дочка Моря, і Країна Моряків, і Королева Тюльпанів, і Країна Каналів, і Країна Вітряків…
У другій половині І тисячоліття до нової ери ці землі заселяли кельти, на початку нової ери (в І – V сторіччі) сюди перемістилися германські племена, при чому франки й сакси переселилися в ІІІ – ІV сторіччях. При Карлі Великому (768 – 814 р.р.) майже всі нідерландські області увійшли до складу Франкської держави, а після його розпаду в 843 р. – до Східно-Франкського королівства. Графство Голландія з’явилося лише наприкінці ХІ сторіччя, а етнічна спільнота голландців зародилася в ХV-ХVІ сторіччі разом із  об’єднанням провінцій  Нідерланди, Зеландія та Утрехт. Після Нідерландської революції  була створена так звана Республіка Семи Об’єднаних Провінцій (в подальшому – Голландія), яка під час війни з Іспанією відстояла свою незалежність. Іспансь-кі загарбники помстилися убивством десяти тисяч громадян міста Антверпен, що призвело до масової еміграції до «Об’єднаних Провінцій» з території Фландрії, окупованих Іспанією. У 1648 р. була підписана мирна угода, в якій визнавалася незалежність Голландії. Після цього в ХVІ столітті розпочався не лише процес національної консолідації голландців, а поступове піднесення промисловості, мистецтва і культури.

До 70-річчя заснування Південного машинобудівного заводу ім. О.М. Макарова

ДЕЩО З IСТОРІЇ РАКЕТОБУДУВАННЯ
Перші застосування ракет – це застосування їх як зброї.
Словом ракета (італ. rocchetta – «маленьке веретено», нім. rakete) позначають широкий спектр літаючих пристроїв від святкової петарди до космічної ракети-носія.
Вважається, що винахідниками ракетної зброї були китайці в часи династії Хань (206 р. до н. е. – 220 р. н. е.). Для створення ракет китайці використовували властивість спресованого пороху горіти. Ракети застосовувалися у феєрверках, а також для бойових вогняних стріл, які по суті були міні-ракетами.
У китайських хроніках є повідомлення, що один правитель наказав прилаштувати до крісла кілька порохових ракет, щоб на цьому кріслі долетіти до Місяця. Подальша доля цього експерименту невідома.
В ХІІІ сторіччі разом з монгольськими загарбниками ракети потрапили до Європи. До речі, в 1248 р. англійський вчений Роджер Бекон описав ракети та їх застосування.
Бойові ракети застосовувалися запорозькими козаками починаючи з ХVІ сторіччя. В історичному документі так описується бій запорожців під командою гетьмана Ружинсь-кого з татарською кіннотою, що відбувався у 1516 році під час штурму фортеці біля сучасного Білгороду: «Був висланий уперед загін кінноти з приготованими заздалегідь паперовими ракетами, які при потраплянні на землю могли перескакувати з місця на місце, роблячи до шести пострілів кожна… і причинили велику сум´ятицю у ворожих кінних рядах».
Археологи встановили, що ракети запорожців –  це глиняні трубки з кількома (до шести) камерами,  заповнені горючою сумішшю, що з’єднувалися каналами. Спочатку вибух відбувався в першій камері, потім почергово в інших. Під час кожного вибуху така «ракета-шутиха» підскакувала. До речі, козаки-винахідники загинули від рук підісланих ворогів, і вміння виготовляти ракети на Запоріжжі зійшло нанівець.
Пізніше, вже в 1556 році, багатоступеневі ракети були описані Конрадом Хаасом. У ХVІІ сторіччі вийшов трактат військового інженера Великого Князівства Литовського Казимира Семеновича «Велике мистецтво артилерії», який був підручником з артилерії протягом двох сторіч і в якому ретельно описувалися ракетні снаряди.
Наприкінці ХVІІІ століття ракетні бойові снаряди використовувалися в Індії, підчас боротьби з колоніальною Великобританією. В індійських військах існували особливі ракетні загони, чисельність яких досягала 5000 осіб.
………….
продовження в журналі

ВІХИ ЖИТТЯ ГАЛIЛЕЯ

ВІХИ ЖИТТЯ ГАЛIЛЕЯ
15 лютого 1564 року в місті Піза в родині відомого музиканта, збіднілого дворянина Вінченцо Галілея та його дружини Джулії Амманнаті народився первісток – Галілео. З ще п’яти дітей вижили лише троє – сестри Вірджинія і Лівія та брат Мікеланджело.
До 11 років  Галілео навчався в школі Пізи, потім він переїхав до Флоренції навчатися в монастирі бенедиктинців.
1581 рік. 17-річний Галілео Галілей за наполяганням батька вступив до Пізанського університету, щоб вивчати медицину. В університеті впродовж трьох років Галілей студіював математику, зокрема геометрію, та філософію і медицину. У дискусіях завжди відстоював власні думки та погляди. В ті часи, у зв’язку з календарною реформою, широко обговорювалися астрономічні проблеми. Вважається, що саме в ці роки Галілей ознайомився з системою світу Коперника.

А. Сизова, Ю. Островський. Уроки історії в поемі Т. Шевченка “Гамалія”

У 2014 році в конкурсі «МАН-Юніор Дослідник» у номінації «Історія» була запропонована загальна тема «Історичне підґрунтя творчості Т.Г. Шевченка». Стаття, яку ми пропонуємо читачам, написана на ґрунті роботи, представленої на конкурс.
Вибір для історичного аналізу поеми «Гамалія» пояснюється авторами таким чином.
Ми всі є свідками, як вже понад два десятиліття після набуття Україною незалежності не лише не згасає, а й підсилюється інтерес до вивчення вітчизняної  історії, витоків національної культури. Запропонована на конкурсі тема, що пов’язана із святкуванням двохсотріччя з дня народження Т.Г.Шевченка, дозволила нам по-новому поглянули на постать Кобзаря. Ми спробували переосмислити його творчу спадщину, з’ясувати, наскільки історично достовірними були події, змальовані Шевченком у його віршах та поемах, і які, завдяки цьому, залишилися в пам’яті народу і стали прикладом для нащадків у боротьбі за краще майбутнє.
Причиною того, що для дослідження історичного підґрунтя в творчій спадщині Шевченка нами була обрана саме поема «Гамалія», є нагальна потреба у вихованні патріотизму та національної свідомості в української молоді. Творчість Т. Г. Шевченка змальовує чимало героїчних сторінок історії України, подвигів і слави героїв-лицарів, величі і краси козацької звитяги. Головними діючими особами  поеми є козаки. Вони постають перед нами мужніми, сміливими, справжніми патріотами.
Обрана тема є актуальною в наші скрутні часи, коли проти України ведеться війна нового типу, так звана, гібридна війна. Художні засоби мають велику здатність впливати на емоції та почуття людини, допомагають віднайти межу між злом і добром, переосмислити й минуле, і сучасне.
Отже, читаймо Шевченка, вивчаймо нашу історію!

1 СIЧНЯ – БОГАТИРСЬКИЙ ДЕНЬ

БОГАТИР-СВЯТИЙ IЛЛЯ МУРОМЕЦЬ

19 грудня за старим стилем, або 1 січня за новим, Руська православна церква встановила день пам’яті преподобного Іллі Муромця. Той, хто відвідав у Києво-Печерській Свято-Успенській лаврі Антонієві (Ближні) печери, впевнився в тому, що мощі Іллі Муромця дійсно перебувають тут.
Але всі, хто знайомий з давньоруськими билинами, знають, що Ілля Муромець – це славетний богатир, який здобув на віки славу своїми подвигами. Історики довели, що він – реальна особа, воїн, який служив Київському князю і захищав Русь від іноземних загарбників. Билини розповідають, що  Ілля Муромець 30 років просидів на печі і був зцілений «каліками перехожими», які звеліли йому принести і випити цілющої води. За фінськими легендами (а також у давніх варіантах руських билин) цими каліками були Сам Ісус Христос і його два апостоли.
Натомість літописи не згадують про життя богатиря. Чому? Read the rest of this entry »

До 200-річчя Вітчизняної війни 1812 року

24 (12) ЧЕРВНЯ – 26 (14) ГРУДНЯ 1812 року – війна тривала лише півроку, але це був початок кінця Наполеона

ЯК ПОЧИНАЛАСЯ ВІЙНА

Наполеон Бонапарт і Олександр І, напевно, були першими лідерами держав, які прагнули побудувати «загальноєвропейський дім», тільки кожний з них по-різному планував свій власний шлях до цієї мети.

Корсиканець намагався зробити це силою зброї таким чином, щоб уся Європа жила за Кодексом Наполеона.

Read the rest of this entry »

300-річчю з дня народження М.В. Ломоносова присвячується

Крок за кроком до Ломоносова.

Step by step to Lomonosov.

ЛІТОПИС ЖИТТЯ

1711. 19 (8 за старим стилем) листопада. У селянина села Мішанинська Куростровської волості Двинського повіту Ахангельської губернії Василя Дорофійовича Ломоносова та його дружини Олени Іванівни (дівоче прізвище Сивкова), в хаті сільського голови Луки Леонтійовича Ломоносова, народився син Михайло.

1719—1720. Смерть матері. Василь Ломоносов будує свій корабль – гукор.

1720—1727. З батьком на кораблі плаває до Архангельську, буває й на Білому, й на Баренцовому морі. Вчиться грамоті співає й читає в церкві. У домі сусідів Дудіних  вперше знайомиться із світськими книжками.

1730, грудень. Ломоносов уходить з обозом до Москви продовжувати вчитися.

1731, 15 січня. Зачислений учнем у Слав`яно-греко-латинську академію.

1734. Деякий час навчається в Києво-Могилянську академії, повертається до Москви.

1735, 23 грудня. Ломоносов разом з одинадцятою найкращими учнями відправлений до Петербурзької Академії для подальшого навчання.

1736, 12 січня. Михайло Ломоносов зачислений студентом до Санкт-Петербурзького академічного університету.

1736, 23 вересня. В числі трьох кращих учнів посланий у Німеччину для навчання гірничій справі та металургії.

1736—1739. Вчиться в Марбурзькому університеті в професора Вольфа (вивчає німецьку, французьку мови, філософію, математику, фізику, хімію, механіку). Надсилає свої перші наукові роботи в Петербург.

1739, лютий. Ломоносов одружується з дочкою своєї квартирної хазяйки Єлизаветою-Христиною Цільх. У липні його переводять для подальшого навчання у Фрейберг. Тут він знайомиться з академіком, поетом Г. Юнкером, пише «Оду на взяття Хотина» і «Лист про правила російського складання віршів».

1739—1740. Навчається гірничій справі та мінералогії у Фрейберзі під керівництвом Йоганна Генкеля.

1740, травень. Вижджає із Фрейбергу, їде до Марбурга, вінчається в реформаторській церкві з Єлизаветою-Христиною  Цільх. У Гаазі нечесно був завербований до прусської армії і втік звідси, повернувшись у Марбург.

1741. Навесні — загибель батька на промислах. Червень – Ломоносов повертається до Петербургу, працює над каталогом мінералогічної колекції, представляє документи для отримання звання ад’юнкта.

1742, січень. Отримує звання ад’юнкта фізичного класу Петербурзької Академії наук. Читає лекції з фізичної географії, хімії мінералів, історії, перекладає з німецької оди, присвячені імператриці Єлизаветі Петрівні.

1743, лютий. Позбавлений права присутності в Академічному Зібранні, а в травні за образливу поведінку взятий під стражу. Перебуваючи під арештом, пише низку наукових праць і віршів (перекладає 143 псалми). У цей самий час у Росію приїздить дружина Ломоносова із їхньою донькою та братом – Йоганном Цільхом.

1744, січень. За рішенням Сенату звільняється з-під арешту, публічно просить пробачення в колег. Починає заняття з фізики із російськими студентами.

1745. Знайомиться з Михайлом Воронцовим. Стає професором хімії Санкт-Петербурзької Академії наук. Проводить спостереження атмосферних електричних явищ разом з Георгом Рихманом.

1746. Перекладає «Вольфіанську експериментальну фізику», присвячує цей переклад М. Воронцову. З 20 червня уперше починає викладати фізику російською мовою (а не латиною).

1747. В Академію наук надходить схвальний відзив Леонарда Ейлера на наукові праці Ломоносова

1748. Початок постійного листування з Ейлером. Початок роботи Академічного університету. Вихід з друку «Риторики». Відкриття першої в Россії хімічної лабораторії. Написання оди на честь Єлизавети («Ода на день восшествия на всероссийский престол Ея Величества Государыни Елизаветы Петровны 1848 года»), отримання за оду премії 2000 рублів.

1748—1757. Проведення в хімічній лабораторії роботы по виготовленню кольорового скла і фарб, по аналізу руди.

1749, 21 лютого. Народження доньки Олени. Наукова суперечка з Міллером, виступ проти «норманської теорії» виникнення держави Російської.

1750. Знайомиться з Іваном Шуваловим, фаворитом імператриці Єлизавети, демонструє досліди по виготовленню кольорового скла. Пише п’єсу  «Тамира и Селим».

1751. Виходить Зібрання творів у віршах та прозі. Початок занять хімією зі студентами Академічного університету. Виступає із «Словом про користь хімії».

1752. Завершує першу мозаїчну картину. Захоплено пише про скло («Письмо о пользе стекла»).

1752—1753. Прочитав перший в історії курс лекцій з фізичної хімії. За проектами Ломоносова проводяться ілюмінації та феєрверки.

1753. Перебуває у Москві, вирішує питання про мозаїчну фабрику. 26 липня Рихман гине від удару блискавки. Ломоносов виступає с доповіддю про сутність атмосферної електрики («Слово о явлениях воздушных, от электрической силы происходящих»).

1754. В Академічнім зібранні демонструє діючу модель – прототип гелікоптеру. У німецьких журналах друкуються критичні відгуки про праці Ломоносова, у відповідь він пише «Міркування про обов’язки журналістів…» («Рассуждение об обязанностях журналистов…»). Відкриває фабрику кольорового скла. Разом з Іваном Шуваловим розробляє проект Московського університету.

1755. Відкривається Московський університет, створений за ініціативою І. Шувалова і за проектом М. Ломоносова. Проголошує «Слово схвальне Петру Першому» і завершує працювати над «Російською граматикою».

1756. Починає працювати над епопеєю «Петро Великий». Проводить досліди з обпалювання металів у запаяній посудині. Промовляє «Слово про походження Світла».

1757. Виходить «Російська граматика». Призначений Радником Академічної канцелярії. Складає «Гімн бороді». Переселився у власний будинок у Санкт-Петербурзі. Проголошує «Слово про народження металів від трясіння землі», пише «Міркування про велику точність морських шляхів».

1758. Стає керівником Історичних Зборів, Географічного департаменту, Академічних університету та гімназії. Видається перший том Зібрання творів Ломоносова у видавництві издательстве Московского университета.

1759. Створює навігаційних приладів, поновлює університетські заняття.

1760. Шведська королівська Академія наук обирає Ломоносова почесним членом. Підготовані до друку «Короткий російський літописець». Написав «Міркування про походження льодових гір у північних морях».

1761. Відкриває атмосферу на Венері, представляє Шувалову лист «Про збереження і розмноження російського народу».

1762. Очолює Порцелянову мануфактуру, пише оду Петру III. Напади тяжкої хвороби. Пише оду Катерині II після державного перевороту.

1763. Обраний почесним членом Петербурзької Академії мистецтв. Випускає книгу «Перші підґрунтя металургії, або рудних справ». Представляє в Морське відомство «Короткий опис різних мандрів по північних морях і знаходження можливого проходу Сибірським Океаном у східну Індію».

1764. Працює над книгою «Випробування причини північного сяйва», замовляє гравюри за своїми 48 замальовками різного типу сяйв. Завершує роботу над мозаїкою «Полтавська баталія». Обраний почесним членом Академії наук Болонського інституту. Катерина II відвідує Ломоносова в його будинку.

1765, 4 квітня. Помер у власному будинку на річці Мийці. 8 квітня похований на Лазаревському кладовищі Олександро-Невської лаври в Петербурзі.

(Використані книги О. Морозова, Є. Лебедєва и В. Шубинського, що видані в різні роки в серії  ЖВЛ,  книга Г. Павлової, А. Федорова «Михайло Васильович Ломоносов», М. —1986).