13 червня 1912 року російський імператор Ніколай II підписав законопроект про заснування астрономічних відділень Пулковської обсерваторії в Сімеїзі і в Миколаєві.
Відділення Головної (Пулковської) астрономічної обсерваторії почало функціонувати з 1 липня 1912 року в містечку Сімеїзі, розміщеному в південному Криму біля Чорного моря, на базі приватної обсерваторії, яку подарував Микола Сергійович Мальцов у 1908 році Пулковській обсерваторії.
З часом це відділення перетворилося на центр астрономічної науки – Кримську астрофізичну обсерваторію, відому в усьому світі.
Повернемося в думках на початок ХХ сторіччя. Наприкінці ХІХ сторіччя та до 1914 року, завдяки бурхливому розвитку капіталізму в Росії, відбувалося економічне зростання в усіх галузях промисловості і сільського господарства. Зростав і культурний рівень та рівень освіченості народу. За 1894-1914 роки бюджет Міністерства народної освіти зріс у 6 разів, число осіб, що навчалися у вищих та середніх навчальних закладах збільшилося в 3 рази. До речі, за кількістю жінок, що здобували вищу освіту, Росія посідала І місце в світі.
В ті часи турбота про розвиток науки і культури часто виходила не з адміністративних кабінетів, а від людей, які прагнули витратити свої власні кошти на наукові дослідження та освітні проекти. Від справжніх патріотів, альтруїстів і романтиків, що мріяли про велич держави. Таким він був, Мальцов Микола Сергійович, багатий кримський поміщик, благодійник і астроном, син засновника селища Сімеїз – Сергія Івановича Мальцова.
У заголовок винесено фото куполу телескопа, встановленого на горі Кішка засновником Сімеїзької обсерваторії Миколою Сергійовичем Мальцовим.
МІСЦЕ НАРОДЖЕННЯ ОБСЕРВАТОРІЇ
Назва Сімеїз походить від давньогрецького σημαια – прапор, до якого додається -εις – суфікс, що в мові кримських греків означає множину.
Сімеїз розташований на схилах Головної гряди Кримських гір, на унікальній за природними умовами ділянці узбережжя, обмеженого з півночі стіною Ай-Петринської яйли з вершинами Ат-Баш, Чака-Таш і гори Алупкінської. Сімеїз межує на сході з Алупкою, на заході територія селища закінчується урочищем «Блакитна Затока».
Ландшафт селища визначається, головним чином, горою Кішка, яка обмежує його із заходу на північний схід. Зі скель, що оточують Сімеїз, беруть початок джерела, які забезпечують селище водою.
На горі Кішка археологи знайшли залишки поселення таврів, які датуються І тисячоліттям до н.е., а на скелі Панеа берегове укріплення. В епоху середньовіччя прибережне укріплення належало Генуї; тут був і монастир. У Камеральному описі Криму
1784 р. згадується селище Сімеїз, що входить до Мангупського кадилику.
Як з’явилися тут Мальцови? Як пов’язаний розвиток цього куточку Криму з їх родиною? І як сталося так, що місцем народження майбутньої славнозвісної обсерваторії стала гора Кішка? Звернемося до архівних даних та досліджень істориків і краєзнавців.
ДЕЩО З РОДОВОДУ МАЛЬЦОВИХ, АБО ЩО СПІЛЬНОГО МІЖ КРИШТАЛЕВИМИ ВИРОБАМИ ТА ОБСЕРВАТОРІЄЮ
Династія Мальцових пов’язана зі створенням у Росії заводів, де вироблявся кришталь та звичайне скло. В 1775 році Мальцови доводять своє дворянське походження з Чернігівщини і отримують родовий герб. З тих самих часів і понині в світі славляться заводи з виробництва кришталю, засновані в
ХVІІІ ст. у селі Гусь (потім Гусь-Мальцовський, нині Гусь-Хрустальний) та в селі Дятькове – це тільки частина, хоч і дуже значна, від багатьох підприємств, створених трьома поколіннями Мальцових, починаючи з 1730 року. Наприкінці ХVІІІ століття Мальцови були власниками 16 заводів.
Найбільш яскраві особистості цієї родини – брати Сергій Якимович та Іван Якимович Мальцови. Обидва брати були записані у лейб-гвардійський кінний полк, але старший син – Сергій після одруження залишив військо і, купивши кришталевий завод у Гусі в свого брата, вдосконалив й розширив виробництво. Після його смерті в 1825 р. заводи перейшли до сина Івана Сергійовича, який продовжив справу батька.
Молодший брат, Іван Якимович Мальцов, продавши свої заводи братові, деякий час продовжував служити в кінній гвардії, а після 8 років служби за хворобою вийшов у відставку в званні секунд-майора. На гроші від продажі заводів у Гусі, Іван Якимович купив чавуноливарні заводи в Демидових, справедливо вважаючи, що таке придбання принесе велику вигоду, тому що відбувається розбудова залізниць по всій країні.
Саме Іван Якимович у 1828 році купив у полковника Ревеліотті земельну ділянку в Криму площею 30 десятин. З цією покупкою пов’язана така бувальщина. Якось, перебуваючи в Криму разом зі своїм другом, відомим російським поетом і дипломатом Олександром Сергійовичем Грибоєдовим, Іван загубив у морі біля скелі Діва обручку. До речі, ця обручка була символом його щасливого шлюбу з жінкою, серце якої він наполегливо (і успішно!) завойовував. Його обраниця – Капітоліна Михайлівна, – для того, щоб побратися з ним, розвелася з Василем Львовичем Пушкіним (дядьком поета О. Пушкіна). Вона народила Івану Якимовичу трьох дітей. Отож, втрата кільця здалася йому дуже поганим знаком, друзі довго шукали обручку, але так і не знайшли її. Тоді Грибоєдов запропонував Івану Якимовичу Мальцову купити землю разом з тією частиною узбережжя, де, напевно, перебувала загублена обручка. З часом до маєтку ще приєднувалися придбані землі, і в 1844 році земельна ділянка мала вже 567 десятин. Так і було засновано селище Новий Сімеїз. Тут Мальцови обробляли значні площі, засаджені виноградом, і виробляли прекрасні вина.
Спадкоємець – Сергій Іванович Мальцов, блискучий молодий кавалергард зі світи герцога Ольденбурзького, – у 1849 р. вийшов у відставку в чині генерал-майора і став продовжувачем справ свого батька.
Письменник Г.В. Мете-льський пише про цю непересічну особистість так: «Це була дивна, одержима людина… Він кормився разом із робітниками з одного котла, власноручно укладав шпали, рейки, рубав і звозив ліс для власної вузькоколійної залізниці, що тягнулася крізь його маєток на двісті чотири версти… Мальцов мав свою власну телефонно-телеграфну мережу, свої шлюзи, що забезпечували судноплавство на обмілілій річці, свої паперові гроші, свої пароплави, школи, богадільні й церкви… Інженеру, що якось приїхав з Англії подивитися на «мальцовське диво», дали в руки англійський напилок і сталь, вироблену на заводі Мальцова: напилок стерся, а сталь залишилася непошкодженою».
В.І. Немирович-Данченко згадує про підприємства С.І. Мальцова: «В голодні роки годує народ, сплачує за нього податі, підтримує невигідні підприємства, щоб людям було, чим кормитися, захоплюється будь-якою новою справою для прогресу виробництва, не маючи від цього ніякої особистої вигоди. Що таке інші наші заводські райони? Розсадники злиднів, пияцтва і розбещеності. Приїздіть сюди, ви не зустрінете жодного жебрака, а пияки може де й зустрінуться, але дуже рідко. Це не вироджене покоління, яким є населення околиць, ці робітники – люди сильні і ситі».
З 1885 р. і до своєї смерті в 1897 р. С.І. Мальцов жив у Сімеїзі. Давні документи, зокрема, заповіт, що знайдений в архіві відомим істориком і краєзнавцем А.А. Гальченко, підтверджують непрості стосунки в родині С.І. Мальцова. Тривалий розлад з дружиною, яка не розуміла прогресивних методів чоловіка у веденні справ і не сприймала його відданість роботі, а навіть намагалася виставити чоловіка безумним, вилився в конфлікт у вищих колах. Не було й розуміння дітей…
Втім сини Сергія Івановича – старший, Іван Сергійович, та молодший, Микола Сергійович залишили після себе добру згадку. Вони провели водопровід, каналізацію, упорядкували ландшафт селища. Усі їх дії супроводила турбота про культурний відпочинок мешканців: організація концертів, музичних та літературних вечорів, дитячих свят тощо. І, нарешті, щедрий дарунок Сімеїзу – впорядкований живописний парк. Саме завдяки Івану Сергійовичу та Миколі Сергійовичу Мальцовим Сімеїз у короткий термін перетворився в один з кращих курортів Європи, посівши ІІ місце під час фестивалю курортів, що проходив у Франції в 1914 р.
І.С.Мальцов, який дуже багато зробив для розбудови Сімеїзу, в 1913 році став першим почесним членом благоустрою Нового Сімеїзу. В 1921 р. Іван Сергійович був розстріляний під час «червоного терору».
М.С. Мальцов, який мав досить високий придвор-ний чин шталмейстера (начальника імператорських конюшень), вийшов у відставку після смерті батька і разом з братом приступив до перетворень у Сімеїзі. Микола Сергійович був добре і всебічно освіченою людиною, захоплювався наукою. Саме він побудував на горі Кішка обсерваторію, яку потім передав у дар державі.
Микола Сергійович встиг покинути Крим разом з війсь-ками Врангеля, тому й уникнув, на відміну від брата, смерті під час кривавих подій громадянської війни. Він помер у Франції в пансіонаті для престарілих людей у 1939 р. До останніх своїх днів він намагався допомагати своєму улюбленому дітищу – обсерваторії в Сімеїзі.