ПРО ГУМОР — ЦІЛКОМ СЕРЙОЗНО

Навчи мене сміятися, спаси мою душу.
Англійське прислів’я

Людина, яка хоча б частково не є гумористом, – лише частково є людиною.
Гілберт Честертон

Гумор приводить до дії механізм розуму.
Марк Твен

Чи замислювалися ви коли-небудь, що являє собою гумор?
Питання виявляється не таким простим, як може здаватися з першого погляду. Виявляється, що над пошуком відповіді на нього з давніх-давен працювали і продовжують працювати і лікарі, і вчені, що мають здобутки в різних галузях науки, і просто талановиті люди.
«Гумор – це інтелектуальна здібність помічати в явищах їх комічні прояви. Почуття гумору пов’язано з умінням суб’єкту виявляти суперечності в оточуючому світі», – це цитата з Вікіпедії, вільної енциклопедії.
Це визначення видається нам досить вдалим, оскільки воно пов’язується з інтелектом і здібністю людини аналізувати (причому на інтуїтивному рівні) явища і ситуації, виявляти в них суперечності і в оригінальний спосіб трансформувати ці суперечності в жарти.
Відомо, що тварини не сприймають гумору (хоча автор вважає, що спостерігав і посмішку, і навіть прояви почуття гумору в собак!). Інколи філософи визначають людину як «живу істоту, що сміється». Дійсно, ще Аристотель і схоласти вважали сміх властивістю, яка виявляється тільки в людини.
Карлос Вальверде, автор книги «Філософська антропологія», зазначає: «Що змушує нас сміятися? Несподіване, але в той же час цілком законне і (заднім числом) досить зрозуміле порушення «нормального» перебігу подій. Несподівана асоціація, на перший погляд безглузда, але відбиваюча якісь глибинні зв’язки між речами. Все, що створює нову модель світу і надає задоволення, пропорційне цій новизні. Кінець новизни – це кінець смішного».
Ми дозволили собі виділити деякі, найбільш важливі на наш погляд, частини цитованого тексту. Цим ми намагалися підвести читачів до думки, що гумор – це своєрідна творчість, і що лише людина з почуттям гумору спроможна створювати нові моделі оточуючого світу, відважно перетинаючи звичні межі, та сприймати такі моделі, створені іншими. Нагадуємо, що в нашій теорії і системі розвитку дослідницьких здібностей учнів (див. публікації в попередніх номерах журналу в рубриці «Суперклуб») саме перехід за межі загальноприйнятних моделей визначається як творчість.
Мабуть, мало кому відомо, що В.Ф. Турчин, доктор фізико-математичних наук, вчений зі світовим ім’ям, саме той, який створив мову Рефал і новий напрямок у програмуванні, той самий автор монографії «Феномен науки», що стоїть у світовій науці поряд з «Кібернетикою» Н. Вінера, є також одним з упорядників і редактором першої в Радянському Союзі книжки наукового гумору «Фізики жартують», добре знайомої широкому колу читачів. У передмові до цієї книжки написано таке: «Все, що в цій книжці є смішного, повністю зрозуміють і оцінять ті, хто читає наукову літературу і слухає наукові доповіді (і виступає з такими доповідями)… З цієї точки зору ця книжка також наукова».
Книжка стала улюбленою відразу після її виходу в світ. І це відбулося, мабуть, тому, що гумор там був вищого ґатунку. А ще тому, що цей гумор не тільки дозволив відчути історію науки, а й наблизив справжню велику науку до учнів і студентів. Усі зачитувалися цією збіркою. І непомітно для себе розуміли, що творення науки і творення гумору мають одні й ті самі закони.
Письменник-гуморист, поет, знаний у світі, автор багатьох афоризмів, Фелікс Кривин – одесит (до речі, як і багато з гумористів – такий, мабуть, поживний ґрунт для гумору в цьому незвичайному місті, Одесі), філософськи підходить до визначення такого багатогранного поняття, як гумор. Нам здається, що він поділяє наші підходи до вміння виявляти гумор при створенні нових моделей у сприйнятті світу.
«Гумор – взагалі невесела річ. Це захисний засіб розуму. Він виникає, якщо життя складається невдало. Якщо вважати, що гумор – весела річ, то тоді він буде змагатися із лоскотанням, дурінням, клоунадою. А справжній гумор – глибокий, завжди сумний».
«Так, життя дарує дуже багато смішного. Дивишся, немовби речі серйозні, а якщо повернеш якось, – смішно. Все залежить від того, як собі це представити».
А ось вірші Фелікса Кривина, несподівані, з гумором і одночасно з філософським підтекстом (пропонуємо їх мовою оригіналу):
Не знает лёгкой участи ТАЛАНТ.
Когда ТАЛАНТ в работе, он – АТЛАНТ.
Когда ж спадает творческий накал,
Он мучится, страдает, он – ТАНТАЛ.
Из тех же букв, из тех же самых букв
Он создан для работы и для мук.

КАКИМ ДОЛЖЕН БЫТЬ ЛЮБИМЫЙ ДЕТСКИЙ ЖУРНАЛ

Максим Дрёмов

Из истории детских журналов

В нашей семье сохранились детские журналы, которые когда-то выписывали мои родители. Они часто говорят, что сегодняшние журналы совсем не похожи на те, что они читали сами, в них меньше интересного, они почти не учат полезному. Не знаю, правы они, или нет, ведь всегда то, что читали, например, наши бабушки, не нравилось их детям. Точно так же и наши любимые журналы родителям могут казаться неинтересными.
Первый детский журнал в Российской империи, частью которой была Украина, появился в 1785 году, это было издание «Детское чтение для сердца и разума», оно выходило в Москве. Журнал просуществовал 4 года, и даже после того, как закрылся, его номера продолжали перепечатывать отдельными книгами — настолько большой был к нему интерес. Идею издавать журнал для детей подхватили другие литераторы, появились «Друг юношества и всяких лет» (1807—1815), «Друг детей» (1809), «Новое детское чтение». Может быть, нам бы сейчас те журналы показались не очень интересными — там было мало картинок, и считалось, что они необходимы для образования, потому что большинство людей тогда просто не умели читать. Эти журналы родители читали вместе со своими детьми, и часто им приходилось объяснять непонятное чуть ли не в каждом абзаце.
Позже журналы стали разнообразнее по содержанию. Например, в журнале «Друг юношества» публиковались стихи, рассказы, повести современных авторов, научно-популярные статьи по истории, географии и другим наукам. Правда, часто статьи были скучными. Журнал «Библиотека для воспитания» (1843—1846) был посвящен истории, памятникам прошлого, истории и быту славянских народов. Не было в журнале ни иллюстраций, ни развлекательного раздела, так как редактор его считал, что для юных читателей главное — «в добротности статей, составляющих журнал». «Подснежник. Журнал для детского и юношеского возраста» выходил в 1858—1862 годах, он печатал рассказы русских и иностранных писателей, а также сказки Андерсена, Гофмана, братьев Гримм. Известными были журналы «Задушевное слово», «Доброе утро», «Жаворонок» и др. После революции 1917 года, когда поменялся государственный строй, главным считалось не только образовывать и учить детей, но и приучать их по-новому смотреть на жизнь.
В 1922 г. в Москве и 1923 г. в Петрограде вышли два журналы «Юные товарищи» и «Барабан», посвященные пионерскому движению — организации, которая объединяла детей и воспитывала их как строителей новой страны. Но позже самыми популярными стали журналы «Еж» (1928—1935) и «Чиж» (1930—1941). Писатель Николай Чуковский говорил, что «никогда в России, ни до, ни после, не было таких искренне веселых, истинно литера­турных, детски озорных детских журналов». С самого начала выпуска журнала «Еж» редакция выработала привычку говорить со своими читателями как с равными — непринужденно и весело, без скучных нравоучений и сюсюканья. Создатели журнала предпочитали о серьезном говорить весело, о сложном — доступно, ценили в человеке активную жизненную позицию. В 20-е годы рождаются журналы «Мурзилка», «Юный натуралист», в 30-е годы — «Красные зори», «Костер». И они, и многие другие издавались десятилетиями. Наши мамы и папы выписывали «Веселые картинки», «Юный техник», «Пионер», и другие журналы. Их, было немало, но все-таки меньше, чем сегодня. В них почти не встречались комиксы (исключение «Мурзилка» и «Веселые картинки»), было много статей, рассказов, информации о различных событиях, касавшихся детей.
Сегодня не так уж много детских журналов могут похвастаться тем, что просуществовали больше 5 лет: слишком много их, слишком часто они используют одни и те же приемы, чтобы привлечь читателя, среди них мало тех, которые выделяются, и не только привлекают, но и удерживают читателей. О том, что нравится, и о том, чего не хватает в них, я и попытался рассказать в этой работе.

ЗАДАЧІ, ЯКІ НАБЛИЖУЮТЬ ДО ТВОРЧОСТІ

Олександр Камін

Коротка передмова

Головна відмінність наших посібників від інших полягає в тому, що в них показується, звідки «виростають» запропоновані нами підходи до розв’язування проблем. А точніше, ми надаємо можливість читачеві самотужки «відкрити» певні методи на конкретних прикладах.

Цікаво, але найбільш сильні й красиві винаходи (комп’ютер, атомна енергетика, парашут, літак, радіо) спочатку відкидалися як несумісні із здоровим глуздом. Сподіваємось, що при освоєнні запропонованих нами методів розв’язування проблемних задач ваш власний здоровий глузд отримає можливість розширитися, і тоді він припинить лякатися незвичайних розв’язань. І, можливо, ви задасте собі питання: «А які перспективні знахідки ми відкидаємо зараз?»

Отже, оволодіваймо методами розв’язування творчих задач!

1. Метод «Зроби навпаки!»

Цей метод інколи застосовують при розв’язуванні фізичних задач для їх спрощення. Так, наприклад для опису механічного руху часто одно з тіл, яке рухаються, уявляють зупиненим (переходять до системи відліку, пов’язаної з цим тілом). При розрахунку розгалужених електричних кіл часто роз’єднують вузли кола, або з’єднують точки, які мають такий самий потенціал. Навіть існує вислів: «Зроби навпаки електричному колу!»

Тож застосуйте цей метод при розв’язуванні наведених нижче задач.

Задача 1.1

Палац Монтеня

Франція, ХVІ сторіччя, громадянська війна. Знаменитий філософ Мішель Монтень мешкає у власному палаці. Його сусіди-дворяни, запирають замки, озброюють своїх селян, виставляють озброєну охорону.

У Монтеня не має ані слуг, ані зброї…

Як вирішив діяти Монтень, щоб його палац не був пограбований?

Задача 1.2

Брудні гроші

У 1810 році на Монпарнасі в Парижі під наглядом французької поліції було налагоджено  секретне виробництво.

Нові купюри кидали на брудну, вкриту пилюкою підлогу і перегортали їх у різних напрямках шкіряною мітелкою. Від цього купюри ставали зім’ятими, мали відтінок попелу, здавалося, що ці гроші пройшли через багато рук.

З якою метою все це робилося?

ЧИ МОЖНА СТАТИ ДОСЛІДНИКОМ ЩЕ В ШКОЛІ?

Світлана Білоус

Що найважче всього на світі помітити?

Те, що лежить перед очима.

Йоганн Вольфганг фон Ґете

Конструювання дослідницького ланцюжка ІІ рівня в методиці динамічного моделювання

Для подальшого оволодіння методикою динамічного моделювання (МДМ) пропонуємо продовжити розглядати приклади спеціальних «методичних конструкцій» – дослідницьких ланцюжків (див. «ШЮВ» №1-2 за 2011 рік). Як вже обговорювалося, складання дослідницьких ланцюжків дійсно нагадує з’єднання певних ланок (кроків) розвитку моделі, що показують шлях, по якому розвивається пізнавальна і дослідницька діяльність учня. Покажемо ефективність «плетіння» ланцюжка разом з учнями, коли осмислено обирається напрям цього розвитку.

Розглянемо створення дослідницького ланцюжка ІІ рівня, який, як і декларується в нашій методиці, розпочався на уроці, присвяченому ознайомленню учнів 9-го класу з властивостями електромагнітних хвиль. На цьому прикладі спробуємо «вловити» закономірності переростання дослідницької діяльності в творчу.

Нагадаємо, що на ІІ етапі навчання в педагогічній системі «Школа-Мала академія наук» учитель допомагає учням розробити дослідницькі ланцюжки ІІ рівня (ДЛ-ІІ), які виходять за межі шкільної програми і містять завдання для самостійного дослідження. Дослідницькі ланцюжки ІІ рівня потребують послідовного і вдумливого застосування вже засвоєних навиків та способів дослідження, а також самостійного пошуку додаткової інформації (розширення поля моделювання, як це зазначається в МДМ). Результати такої дослідницької діяльності учнів вже можуть бути представлені на І та ІІ етапи Всеукраїнських конкурсів-захистів Малої академії наук.

Дослідницький ланцюжок, який ми пропонуємо до уваги читачів, є частиною дослідницької роботи, яку підготував і представив учень 9 класу Костянтин Теряник на ІІ (обласний) етап конкурсу-захисту МАН в 2010-2011 навчальному році. Доповідь Костянтина на секції «Експериментальна фізика» викликала зацікавленість у присутніх на захисті, а журі відзначило його роботу дипломом ІІІ ступеню. Зазначимо при цьому, що найбільш цікава частина його дослідження, пов’язана, до речі, зі збиранням нафти при аварійних виливах на поверхню води, ще буде нами продовжена. Сподіваємось, що з результатами цього «відгалуження» дослідницького ланцюжка ми ознайомимо читачів у наступних номерах нашого журналу.

Отже, розглянемо створення дослідницького ланцюжка ІІ рівня на прикладі дослідження, яке під керівництвом автора провів Кость Теряник. При цьому не тільки наведемо певні корисні для учнів відомості, а й оздобимо наш виклад коротким методичним коментарем для вчителів.

автор:  Світлана Білоус

МЕТОДИКА ДИНАМІЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ –

ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ

попередніх випусках журналу на сторінках Суперклубу були викладені деякі загальні міркування щодо психологічного та дидактичного підґрунтя розвитку дослідницьких здібностей учнів. При цьому було показано, що розвиток дослідницьких здібностей учнів потребує системного підходу і, за думкою автора, найбільш ефективно відбуватиметься у педагогічній системі «Школа-Мала академія наук», яка включає до себе концептуальну, змістовну та процесуально-технологічну частини. У відгуках на ці публікації вчителі пропонували швидше перейти до самої методики навчання у системі «Школа-МАН», оскільки саме її вони зможуть застосовувати на практиці.

Read the rest of this entry »

Автор: Світлана Білоус

У попередньому номері журналу в рубриці «Суперклуб» надруковано статтю, в якій у дещо незвичній для традиційних методичних публікацій формі було розпочато обговорення проблем сучасної освіти і, зокрема, проблем, пов’язаних з розвитком певних якостей особистості. Я дозволю собі продовжити нетрадиційний виклад своїх думок, підкріплюючи їх  власними ілюстраціями.

Read the rest of this entry »

Автор: Світлана Білоус

Запропонована публікація є спробою в дещо незвичній формі представити взаємодію учасників педагогічного процесу. Без розуміння, які якості особистості потрібно розвивати у першу чергу з раннього дитинства, не можна визначити стратегію розвитку особистості дитини. Викладення розподілено на три частини. Стиль, у якому написана 2 частина, нагадує коментарі, які колись друкувалися у відомому російському журналі „Хімія та життя”

Read the rest of this entry »

Автор: Юрій Мінаєв

Вже минуло десять років з того дня, коли з’явилася на світ моя перша абстрактна задача. У мене було бажання створити тест, який би допомагав фіксувати перехід учнів з однієї стадії розумового розвитку на якісно іншу. Читаючи чергову книжку з вікової психології, я вже не вперше зіткнувся з розповіддю про теорію видатного швейцарського психолога Ж.Піаже, згідно з якою кожна людина у своєму розумовому розвитку проходить декілька етапів або стадій. Особливо мене цікавив перехід зі стадії конкретних операцій на стадію формальних операцій. За Піаже, цей перехід відбувається в 11-12 років. Іноді виділяють підстадію неповного формального мислення і вважають, що перехід на повне формальне мислення має фіксуватися у 14-15 років.

Read the rest of this entry »

Автор: Владимир Гусев

Часто можно услышать о различных методах тренировки памяти и внимания. Принято называть их общим словом мнемоника(или мнемотехника, которое изначально было введено лишь для методов запоминания чисел) от греческого слова “мнеме” (память).

Мнемотехника основывается на использовании природных возможностей нашего мозга. Мнемотехническое запоминание – это запоминание наглядных образов и представлений, а не слов. Ведь зрительный образ мы воспринимаем и запоминаем в тысячу раз быстрее, чем слово. Поэтому и дорожные знаки, например, представлены в виде знаков (образов), а не в словесной форме. Сложно себе представить, что бы было, если бы на дороге вместо дорожных знаков висели длинные и написанные мелким шрифтом указания, что делать водителю.

Read the rest of this entry »