А. Олбіус. Хто ти, Геній?
Глава 3. IS THE KEY OF SONETS A ROAD TO SHAKESPEAR`S MYSTERY?
Наш мир загадочен, и, гость его случайный,
Ты хочешь перед тем, как не проснуться,
Хотя б на миг к одежде тайны тайн
Своим стихом певучим прикоснуться.
Николай Кастрикин
НЕЛЁГКАЯ СУДЬБА НИКОЛАЯ КАСТРИКИНА
Мы уже не раз упоминали о том, что ни одна гипотеза об истинном авторе шекспировских творений не согласуется с содержанием сонетов. Действительно, так и было, пока не появилась публикация Николая Кастрикина. На наш взгляд, эта логично обоснованная и внутренне согласованная версия, заслуживает особого внимания.
Но внимания заслуживает и её автор – учёный-биолог, талантливый и разносторонний человек, который, как часто это случается, остался непризнанным, – Николай Фёдорович Кастрикин. Именно поэтому мы считаем необходимым рассказать о нём поподробнее.
19 декабря 2015 года Николаю Кастрикину исполнилось бы 85 лет. Он появился на свет на хуторе Зелёном Еланского района Волгоградской области в семье заместителя главного редактора районной газеты Фёдора Филипповича и колхозницы Анастасии Семёновны Кастрикиных. Его отец погиб в 1942 году на фронте, и сын решил стать военным.
В 1943 году мальчик поступил в Сталинградское суворовское училище, которое окончил в 1948 г. и был распределён в Высшее пехотное училище в Ленинграде. Через два неполных года ему пришлось демобилизоваться из-за болезни. В 1950 г. Николай поступил на биофак ЛГУ, отлично учился, но в 1952 г. учёбу вынужден был прервать: болезнь (опухоль третьего грудного позвонка, которую определяли «наполовину доброкачественной») прогрессировала и вскоре приковала его к постели, на долгих полтора года превратив в инвалида, у которого двигались лишь руки и голова. Он самостоятельно мужественно боролся с болезнью и, к удивлению врачей, одолел её без операции.
В 1955 г. Николай поступил на биофак МГУ, где встретил свою будущую спутницу жизни Людмилу. Они оба с отличием окончили МГУ в 1960 г., к этому времени в семье родились два сына.
Людмила Кастрикина вспоминает, что в аспирантуру при МГУ, куда Николая Фёдоровича пригласили сразу два профессора, его «не рекомендовало» бдительное партбюро за «упаднические настроения», а на самом деле – за чтение своих стихов-романсов ещё на первом курсе. Николай всю жизнь был поэтом!
Аспирантуру Николай Фёдорович окончил в Институте морфологии животных им. А.Н.Северцова, а в 1966 г. защитил диссертацию на степень кандидата биологических наук. Работы
Н.Ф. Кастрикина по молекулярной биологии и физиологии публиковались не только в отечественных, но и в зарубежных научных журналах. Где бы он ни работал, за какое бы дело ни брался, везде его исследования отличались новаторством и оригинальностью. Это вызывало зависть начальства, а поскольку Кастрикин отстаивал свою правоту, равно как и приоритет в научных открытиях, и был человеком, не идущим на всякого рода компромиссы, от него пытались избавиться, а потом, пользуясь «позвоночным» правом, мешали его дальнейшей научной карьере.
Несмотря на работы в области теоретической биологии, на новаторские предложения в подходах к решению проблемы сердечнососудистых заболеваний, а также предложению (независимо от американцев) нового безопасного механизма введения витамина D, несмотря на свободное владение тремя европейскими языками, Кастрикина… «убрали» из науки.
Возможно, это был тот самый случай, о котором говорят: «Нет худа без добра». Николай Фёдорович занялся переводами научной литературы с английского и немецкого. А главное, он, почувствовав свободу творчества, начал активно писать. С 1994 года вышли в свет его работы по теоретической физике, научно-популярные книги по биологии, а также работы, в которых приводились результаты его оригинальных исследований по истории литературы. Потоком шли стихи – романсы без музыки (около 900).
Этот удивительный, разносторонне одарённый человек стал автором увлекательнейших литературно-исследо-вательских работ: о тайне железной маски, о лермон-товской дуэли; о том, кто погубил Пушкина; кто убил Есенина и кто инсценировал его самоубийство; об обстоятельствах и причине устранения Маяковского; о тайне и трагедии Михаила Шолохова…
Самым же крупным его достижением мы считаем работу по идентификации автора произведений Шекспира.
Поклонник чуткий красоты,
За правду ревностный ходатай,
Толмач любовной немоты,
Природы добрый соглядатай,
– так писал о себе Николай Кастрикин, и эти строки подтверждаются всем тем, что мы знаем об этом необыкновенно талантливом и светлом человеке.
Наш мир загадочен, и, гость его случайный,Ты хочешь перед тем, как не проснуться,Хотя б на миг к одежде тайны тайнСвоим стихом певучим прикоснуться.Николай Кастрикин
До 70-річчя заснування Південного машинобудівного заводу ім. О.М. Макарова
ДЕЩО З IСТОРІЇ РАКЕТОБУДУВАННЯ
Перші застосування ракет – це застосування їх як зброї.
Словом ракета (італ. rocchetta – «маленьке веретено», нім. rakete) позначають широкий спектр літаючих пристроїв від святкової петарди до космічної ракети-носія.
Вважається, що винахідниками ракетної зброї були китайці в часи династії Хань (206 р. до н. е. – 220 р. н. е.). Для створення ракет китайці використовували властивість спресованого пороху горіти. Ракети застосовувалися у феєрверках, а також для бойових вогняних стріл, які по суті були міні-ракетами.
У китайських хроніках є повідомлення, що один правитель наказав прилаштувати до крісла кілька порохових ракет, щоб на цьому кріслі долетіти до Місяця. Подальша доля цього експерименту невідома.
В ХІІІ сторіччі разом з монгольськими загарбниками ракети потрапили до Європи. До речі, в 1248 р. англійський вчений Роджер Бекон описав ракети та їх застосування.
Бойові ракети застосовувалися запорозькими козаками починаючи з ХVІ сторіччя. В історичному документі так описується бій запорожців під командою гетьмана Ружинсь-кого з татарською кіннотою, що відбувався у 1516 році під час штурму фортеці біля сучасного Білгороду: «Був висланий уперед загін кінноти з приготованими заздалегідь паперовими ракетами, які при потраплянні на землю могли перескакувати з місця на місце, роблячи до шести пострілів кожна… і причинили велику сум´ятицю у ворожих кінних рядах».
Археологи встановили, що ракети запорожців – це глиняні трубки з кількома (до шести) камерами, заповнені горючою сумішшю, що з’єднувалися каналами. Спочатку вибух відбувався в першій камері, потім почергово в інших. Під час кожного вибуху така «ракета-шутиха» підскакувала. До речі, козаки-винахідники загинули від рук підісланих ворогів, і вміння виготовляти ракети на Запоріжжі зійшло нанівець.
Пізніше, вже в 1556 році, багатоступеневі ракети були описані Конрадом Хаасом. У ХVІІ сторіччі вийшов трактат військового інженера Великого Князівства Литовського Казимира Семеновича «Велике мистецтво артилерії», який був підручником з артилерії протягом двох сторіч і в якому ретельно описувалися ракетні снаряди.
Наприкінці ХVІІІ століття ракетні бойові снаряди використовувалися в Індії, підчас боротьби з колоніальною Великобританією. В індійських військах існували особливі ракетні загони, чисельність яких досягала 5000 осіб.
………….
продовження в журналі
В. Білоус. БІОІНДИКАЦІЯ ПОВІТРЯ ВЛАСНИМИ РУКАМИ
Усі знають про екологічні проблеми, усі відчувають себе фахівцями з екології… Не минає й дня, щоб ці проблеми не обговорювалися в ЗМІ і в мережі Інтернет, у кабінетах і на лавочках, серед дорослих і навіть серед малечі. Проте, якщо проаналізувати наші дії, аж ніяк не зможемо ми знайти системної діяльності людини щодо збереження довкілля. Навіть найкращі екологічні проекти – це лише фрагменти, часто неузгоджені з повсякденним існуванням людства.
Вчинки в повсякденному житті людина чинить, керуючись своєю власною свідомістю. Тому нагальним завданням є формування екологічної свідомості, я б навіть сказала, екологічної совісті. Відчуття вини, якщо хочете, відчуття гріха за шкоду, яку ми наносимо довкіллю, повинні спонукати кожного попередньо оцінювати можливі наслідки своїх вчинків. Щоб оцінити вплив шкідливої діяльності людини, потрібно навчитися «читати» ті послання, які надсилають нам представники природи: і рослини, і тваринний світ, і ґрунти, і води, і повітря.
Метод такого «читання» називається біоіндикацією. Біоіндикація – це оцінка стану довкілля за станом її біоти. Слово біота походить від давньогрецького βιοτή – життя. До складу біоти – сукупності видів живих організмів у даній області існування – входять будь які представники: і клітинні (рослини, тварини, гриби, бактерії і т. і.), і неклітинні (наприклад, віруси).
Так от, з цього розмаїття потрібно вибрати саме ті організми, мову яких ми здатні зрозуміти. І, вивчивши розвиток і стан цих організмів у певних умовах, «поставити діагноз» природному середовищу.
Конкурс «МАН-Юніор Дослідник» передбачає навчання дослідництву в процесі підготовки до нього. Саме тому ми й визначаємо загальну тему для пошукової діяльності учнів під керівництвом наставників, а також пропонуємо методичні рекомендації для виконання дослідницької роботи.
В 2014 році була запропонована тема: «Як живеш, мій зелений світ?». Деякі роботи показали ґрунтовність досліджень юних авторів та їх керівників і містили аналіз отриманих результатів. Усі учні, що підготували такі роботи, стали призерами конкурсу. Фрагменти такої роботи ми представимо в кінці цієї статті.
У 2014-2015 навчальному році за рішенням експертної ради конкурсу «МАН-Юніор Дослідник Еколог» оголошено таку загальну тему: «Біоіндикація атмосферного повітря». Наводимо короткі методичні рекомендації щодо виконання цього проекту.
Найкраще для дослідження обрати рослини-біоіндикатори, які найчастіше використовуються для цих цілей і які досить «зручні» для вимірювань.
…………………..
А. Сизова, Ю. Островський. Уроки історії в поемі Т. Шевченка “Гамалія”
У 2014 році в конкурсі «МАН-Юніор Дослідник» у номінації «Історія» була запропонована загальна тема «Історичне підґрунтя творчості Т.Г. Шевченка». Стаття, яку ми пропонуємо читачам, написана на ґрунті роботи, представленої на конкурс.
Вибір для історичного аналізу поеми «Гамалія» пояснюється авторами таким чином.
Ми всі є свідками, як вже понад два десятиліття після набуття Україною незалежності не лише не згасає, а й підсилюється інтерес до вивчення вітчизняної історії, витоків національної культури. Запропонована на конкурсі тема, що пов’язана із святкуванням двохсотріччя з дня народження Т.Г.Шевченка, дозволила нам по-новому поглянули на постать Кобзаря. Ми спробували переосмислити його творчу спадщину, з’ясувати, наскільки історично достовірними були події, змальовані Шевченком у його віршах та поемах, і які, завдяки цьому, залишилися в пам’яті народу і стали прикладом для нащадків у боротьбі за краще майбутнє.
Причиною того, що для дослідження історичного підґрунтя в творчій спадщині Шевченка нами була обрана саме поема «Гамалія», є нагальна потреба у вихованні патріотизму та національної свідомості в української молоді. Творчість Т. Г. Шевченка змальовує чимало героїчних сторінок історії України, подвигів і слави героїв-лицарів, величі і краси козацької звитяги. Головними діючими особами поеми є козаки. Вони постають перед нами мужніми, сміливими, справжніми патріотами.
Обрана тема є актуальною в наші скрутні часи, коли проти України ведеться війна нового типу, так звана, гібридна війна. Художні засоби мають велику здатність впливати на емоції та почуття людини, допомагають віднайти межу між злом і добром, переосмислити й минуле, і сучасне.
Отже, читаймо Шевченка, вивчаймо нашу історію!
ВЫСТРЕЛ ИЗ ПРОШЛОГО. Бекир Аблаев
Перебирая семейный альбом, я наткнулся на старую фотографию. С пожелтевшей карточки 30-х годов на меня смотрел тогда совсем еще молодой дед Абдурешит, а рядом с ним стоял очень на него похожий человек, но чуть старше него. Я показал фото отцу. Он сказал, что рядом с дедом стоит его старший брат Абдуракип. Ну конечно, как же я сам не догадался, что это тот самый дед Абдуракип, о котором мне столько рассказывал мой дед.
Дед Абдуракип был старшим братом моего дедушки Абдурешита. В юности Абдуракип был здоровым крепким парнем, занимался спортом. В деревне по силе ему не было равных. Был такой случай, когда в годы его юности в деревню приезжали цыгане с огромным ручным медведем. Была у них такая забава — человек, который повалит медведя на лопатки, получает приз в виде ста рублей, ну а тот, кому это не удастся, должен заплатить цыганам эту сумму. В деревне не нашлось смельчака, кто бы отважился бороться с медведем, кроме деда Абдуракипа, который дважды сумел победить страшного зверя. Цыгане быстро перебрались в другое село. Дед Абдуракип ехал следом за ними… и валил зверя. После этого цыгане долго не появлялись в тех краях. Это все происходило в дни его молодости.
Затем он учился в пединституте и работал у себя в деревне учителем. В селе все его уважали и любили, потому что он был грамотным, образованным человеком. Если кому-то нужен был совет в трудных житейских делах, то обращались к нему, он для всех находил время и доброе слово. Дед Абдурешит рассказывал, что до войны он часто печатался в газетах и журналах, но тут началась Великая Отечественная война. Дед Абдуракип по брони не был призван в армию и продолжал учить детей в школе.
Немцы в ноябре захватили Крымский полуостров. В деревне Акманай, как и во всех других населенных пунктах, они собрали жителей и предложили выбрать самоуправление, т.е. старосту. Староста должен был быть честным, добропорядочным, умным, хозяйственным человеком, который будет отстаивать интересы жителей села. Все односельчане в один голос стали просить деда Абдуракипа занять эту должность, так как более достойной кандидатуры они не видели. Дед Абдуракип не смог отказать своим односельчанам, тем более что просили старики — самые уважаемые люди села.
На этой должности он успел очень многое сделать для односельчан. Он помогал им во всем. Благодаря его усилиям никто из жителей деревни не был угнан в немецкое рабство. Он помогал им справками, по которым они могли передвигаться по Крыму и продавать или обменивать свои вещи на продукты питания. В деревне находились раненые красноармейцы, которые скрывались в домах его односельчан. И в деревне все это знали. Знал, конечно же, и дед Абдуракип. Если бы немцы об этом узнали, то они бы его показательно казнили. К его чести нужно отметить, что ничего такого, за что бы ему потом было стыдно, он в своей жизни не сделал.
Так наступил 1944 год — год освобождения Крыма. Отовсюду доходили слухи о том, как поступали с полицаями и прислужниками фашистов, в том числе и со старостами, карательные органы советской власти. В те времена разговор был коротким: петлю на шею или расстрел, а то, кем ты был, зачем, почему, — это вопрос десятый. Деду Абдуракипу сами же старики предложили на время скрыться, а когда все немного успокоится — вернуться, а они всем селом его отстоят. И он вынужден был бежать. Ночью переплыл Сиваш и оказался в Херсонской области. А дальше мы знаем, что 18 мая всех крымских татар депортировали в Среднюю Азию, северные области РСФСР, Сибирь и на Урал…
Дед Абдуракип был вынужден ждать лучших времен. Так проходили месяцы, годы. Он устроился на работу, но не терял надежды найти свою семью и близких. В начале пятидесятых годов он сумел найти семью в далекой Киргизии, в городе Майли-Сай, где крымские татары работали на рудниках. Умер Сталин, началась оттепель, крымские татары перестали формально считаться спецпереселенцами. Жизнь начала налаживаться.
Но тот страшный стресс, перенесенный им в далеком сорок четвертом году, напоминал о себе в кошмарных снах. В те времена не было принято упоминать такие факты биографии человека. Его бывшие односельчане в письмах неоднократно благодарили за ту помощь, которую он оказал им в трудную годину, за то что, спас их детей от угона в Германию, выдав им справки, где уменьшил им возраст. Но вот однажды произошел нелепый случай, он прозвучал, как выстрел из прошлого…
Дед Абдуракип в начале 60-х годов приехал на похороны родственника в город Наманган Узбекистана. Там случайно встретил одного из своих односельчан, который через столько лет, впервые увидев Абдуракипа, буквально сказал следующее: «Абдуракип? А тебя разве до сих пор не посадили?» Дед ждал каких угодно слов, но только не этих; сделав столько хорошего для своих односельчан, он не рассчитывал на благодарность, но и такой черствости не ожидал…
Сказав такие слова, этот недалекий человек пошел по своим делам. Через десять минут он наверняка и забыл о существовании дедушки Абдуракипа. Но эти слова сделали свое непоправимое дело. Приехав домой, дед Абдуракип свалился от сердечного приступа и, проболев три дня, скончался.
Вот так одним необдуманным словом был убит замечательный человек, спасавший своих земляков в трудную годину.
І. В. Добровольска. Третя наукова школа для українських вчителів у Європейському центрі ядерних досліджень
Національний центр «Мала академія наук України» з 5 по 12 жовтня 2013 року організував Третю Наукову Школу для українських учителів фізики та керівників науково-дослідницьких робіт Малої Академії Наук. На світлині – учасники делегації разом з керівниками Школи на фоні фрагменту прискорювача частинок.
Місце проведення Наукових Шкіл для викладачів, які вже третій рік поспіль організовує Мала академія наук України, само по собі вражає. Школи проводяться в самому CERN`і, – у науковій організації, працювати в якій є найбільшою мрією більшості вчених-фізиків. Дослідження, які проводяться тут, є переднім краєм сучасної фізичної науки.
Докладніше про CERN, а особ-ливо про людей, які там працюють, можна дізнатись на сторінках журналу «Школа юного вченого» №1 за 2012 рік, де розповідається про проведення Першої наукової школи в ЦЕРНІ. Тоді членом першої делегації від України була головний редактор журналу.
Я наведу лише дуже короткий переказ лекції, прочитаної мною для учнів та вчителів відразу після повернення з Швейцарії.
Отже, що таке CERN? Ця абревіатура є загальноприйнятою
і зазвичай дослівно не перекладається. Оскільки CERN розташований на території франкомовної Швейцарії та частково Франції, то назва ця французька: Conseil Européen pour la Recherche Nucléaire, тобто Європейська Рада з Ядерних Досліджень.
Організацію було створено 29 вересня 1954 року. Тоді до її складу входило 12 країн Європи. На даний момент кількість країн-членів CERN зросло до 20. Річні фінансові внески цих країн складають приблизно 1 млрд. американських доларів. Саме за рахунок цих внесків, власне, і працює ця найбільша в світі інтернаціональна наукова лабораторія.
CERN є не комерційною організацією. Наприклад, тамошні вчені навіть не патентують свої винаходи, а просто дарують їх усьому світу. Тому функціонувати організація може тільки завдяки матеріальній підтримці країн-учасниць. Крім членів CERN, деякі країни мають статус асоційованого члена або спостерігача. У CERN постійно працюють близько 2500 чоловік, ще приблизно 8000 фізиків та інженерів із 580 університетів та інститутів 85 країн беруть участь у міжнародних експериментах CERN, працюючи там тимчасово.
У цьому році відбулася дуже важлива подія для української науки: 10 березня 2013 р. Генеральний Директор CERN Рольф Хойер та віце-прем’єр-міністр України, Костянтин Іванович Грищенко,
підписали документ, що допускає Україну в CERN
асоційованим членом. Цей документ ще має бути затверджений парламентом України.
Асоційоване членство повинно відкрити нову еру в історії співробітництва України з CERN. Зокрема, тепер Україна зможе брати участь у засіданнях Ради CERN, українські вчені зможуть працювати в CERN, розшириться також співпраця в межах освітніх програм. І головне – для більшості населення України з’являються можливості співробітництва в області новітніх технологій, що надасть поштовху до розвитку української промисловості та її конкурентоспроможності на світовому ринку.
Але, на жаль, Україна ще й досі не сплатила внесок асоційованого члена – приблизно 10 млн. грн. Нібито й багато, але для цілої держави не така вже й страшна сума, враховуючи перспективи, описані вище. (Порівняйте: святкування Дня Незалежності лише в Києві коштувало в цьому році 1.4 млн грн.)
Одним з напрямків діяльності CERN є освітня. І особливу увагу тамошні спеціалісти приділяють саме Школам для вчителів. Чому? Тому що один вчитель зможе донести інформацію до значно більшої кількості людей, ніж студент або школяр. І щоб до цієї інформації отримало доступ як можна більше народу, лекції для нас, вчителів України, читали провідні вчені, які працюють у CERN. Оскільки програма Школи була дуже насиченою, розповісти навіть коротко про усі події і лекції на сторінках цього журналу, – місця не вистачить! Але деякі лекції (є навіть у відеозапису) можна знайти в мережі Інтернет за посиланням: https://indico.cern.ch/conferenceDisplay.py?confId=269650
До 100-річчя з дня народження М. М. Амосова
6 грудня 2013 року виповнилося 100 років з дня народження видатного вченого-хірурга, засновника біокібернетики в Україні, винахідника і сміливого експериментатора в галузі медицини, всесвітньо відомого письменника – універсально обдарованої і високоморальної людини – Миколи Михайловича Амосова
- Поточний 2013 рік оголошено роком Миколи Амосова Організацією Об’єднаних націй у галузі освіти, науки і культури – ЮНЕСКО.
- У 2008 році за підсумками опитування громадської думки «Великі українці» Микола Михайлович Амосов посів друге місце після князя Ярослава Мудрого.
- 26 листопада 2013 року Національний банк України ввів в обіг пам’ятну монету “Микола Амосов”.
ТАК ДУМАВ АМОСОВ, ТАК ВІН І ЖИВ
Сподівайся на себе. В житті є два міцних якорі – робота й діти. Усі труднощі можна витримати.
Лише наука змінить світ. Наука в широкому сенсі: і як розщепити атом, і як виховувати дітей… І дорослих теж.
Життя – це постійні зміни структури і функцій у часі.
Моє щастя зі мною – воно в мисленні та в пошуку істини. Щоправда, без надії знайти її, але це не головне: важливо шукати…
Евгений Соколов.
ПОИСК ФИЗИЧЕСКИХ ЗАКОНОМЕРНОСТЕЙ
ЛИНЕЙНАЯ СТРАНА
Главная дорога из Франции в Испанию обходит Пиренеи по берегу Средиземного моря. Это современная автострада, по которой разрешено ехать со скоростью 130 км/час, и потому все едут по ней со скоростью 150 км/час. Но спокойное и комфортное путешествие по современной автостраде – это не для меня и поэтому я подбил своих спутников ехать в Испанию напрямик, через Андорру.
Мы путешествовали на майские праздники. Во Франции, которую мы покидали, оставались тепло и солнце. А впереди синели Пиренеи, на вершинах которых лежали тяжелые тучи. И здесь первый раз мне пришло в голову, что дорога, по которой мы ехали, хотя и была вполне европейской, но не такой широкой, как хотелось бы. Увы, отступать было уже поздно.
Андорра – небольшая горная страна. По своему государственному устройству она является княжеством. Текущие дела в ней решает Генеральный совет Долин. А князьями-соправителями являются президент Франции и епископ города Ла-Сеу-д’Уржель. Свою свободу Андорра получила в 805 году, в момент величайшей опасности для Европы. С юга на север через Пиренеи на Европу двигались войска мавров. Им противостояла армия Карла Великого, короля франков и императора Запада. Жители Андорры провели войска франков тайными тропами в тыл мавров. Европа была спасена, а жителям Андорры была дарована «Маgna Carta» – «Великая Хартия свободы». В гимне Андорры так и поется: «Карл Великий мой отец. Я, Андорра, – его единственная дочь, живущая верующей и свободной вот уже одиннадцать столетий. Верующей и свободной я останусь навсегда». Read the rest of this entry »
До 100-річчя з дня народження А. Б. Сєверного.
ПАМ`ЯТЬ ПРО ВЧЕНОГО ЗБЕРIГАЄТЬСЯ
100-річчя з дня народження відомого вченого, астрофізика та ефективного і успішного керівника Кримської астрофізичної обсерваторії впродовж 35 років, з 1952 р. по 1987 р., академіка Андрія Борисовича Сєверного в Малій академії Криму відзначили заздалегідь.
Наприкінці 2012 року, в грудні, пройшла науково-практична конференція Малої академії Криму «Шукач», яка мала назву «Космос. Земля. Людина». Конференція проводилася в м. Сімферополі Юнацькою астрономічною обсерваторією МАН «Шукач» разом з Науково-дослідним інститутом «Кримська астрофізична обсерваторія».
У цьому заході взяли участь і юні науковці, й досвідчені дослідники Всесвіту – працівники Кримської астрофізичної обсерваторії. 70 школярів з різних міст та селищ Криму: з Армянська та Сак, з Красноперекопська та Судака, з Євпаторії, Керчі, Феодосії, Сімферополя, а також з Бахчисарайського, Білогірського, Джанкойського, Первомайського, Сакського і Сімферопольського районів Автономної республіки Крим.
……..