Автор: Володимир Стародубцев
Антропогенний тиск на річки України (від маленьких до самих великих) досяг тієї критичної межі, за якою вже важко передбачити їх подальшу долю. Чи збережуться вони взагалі як природні водні об’єкти, чи зможуть забезпечувати нас якісною водою для пиття, для побутових цілей, чи будуть вони прийнятним середовищем для усієї водної біоти? Чи зможуть юні українці побачити (уже не кажу – ловити) живу рибу у тих річках й струмочках, що біжать коло їх домівки, а чи будуть тільки чути розповіді батьків про їх пригоди на рибалці? Врешті-решт, чи зможемо ми в найближчій перспективі просто відпочивати на берегах річок й милуватись чудовими краєвидами?
Невдячні, дуже непрості питання, й немає на них простої відповіді.
Адже сучасні соціально-економічні орієнтири спрямовують нас тільки на використання природних ресурсів, на прибуток, на вигоду. Де ж уже взяти коштів на охорону природи, як привернути увагу людей до цієї життєвої проблеми, як стимулювати українців (від юних до дорослих) до активного захисту нашого довкілля? Адже в умовах «дикого» капіталізму черствіють душі не тільки в олігархів чи можновладців.
У такій ситуації будь-які зусилля привернути увагу суспільства, зокрема його молодої частини, до питань охорони водних джерел України, заслуговують на увагу. Й досвід Малої академії наук, яка організувала й провела в минулому році Всеукраїнський конкурс «Вода у нашому житті», яскраво показав, як такі заходи сприяють активізації досліджень проблеми чистої води на усіх рівнях – від молодших школярів до сивих науковців. Навіть школярі середніх класів навели у своїх доповідях на заключній стадії конкурсу цікаві й хвилюючі приклади, як негативні (а їх чимало!), так і зворушливі – доброго, бережливого ставлення до води, до наших джерел, малих і великих річок.
На часі вже новий конкурс «МАН-Юніор Дослідник» у номінації «Екологія». Ми сподіваємося, що загальна тема для учнівських проектів «Малі річки України» приверне увагу юних екологів. Адже у малих річок далеко не малі проблеми, а, можна сказати, величезні проблеми.
Ці проблеми – дуже непрості, й на швидке позитивне вирішення їх долі годі й сподіватись.
І щоб краще це зрозуміти, наведемо приклад, як впливає неконтрольоване використання природних ресурсів на наші річки, й не тільки на малі. Дивна «чорна діра» з’явилась в минулому році на Полтавщині. Й зникла у цій «дірі» ціла річка Сула. Віками текла ця красива українська річка до славетного Дніпра, створюючи на цьому шляху багаті ландшафти в долині з численними луками й болотами, заплавними лісами. Та, очевидно, прийшла її пора, пропала… Чи надовго – життя покаже. Але восени минулого року вода в річці практично щезла, луки й болота пересохли, гнітюче враження справляла річкова долина на протязі десятків кілометрів від Кременчуцького водосховища, куди Сула тепер впадає, й аж до верхів’я. Майже не було води й в найбільшому притоку Сули – Удаї. Ні в руслі, ні в ґрунтах долини, ні у висохлих очеретових заростях.
Продовження читайте у журналі.