НАРИСИ СУЧАСНОЇ ГЕОГРАФІЇ

НАРИСИ СУЧАСНОЇ ГЕОГРАФІЇ
Ми пропонуємо нову рубрику журналу, в якій будуть коротко представлені відомості про різні куточки нашої планети.
Їх супроводжуватимуть особисті враження деяких мандрівників, їх власні світлини та розповіді про подорожі.

Гібралтар — британська заморська територія, розташована на вузькому гористому просторі на півдні Піренейського півострова; площа 6,5 км2.

  • Управляється губернатором, якого призначає королева Великобританії.
  • Політичні партії: Соціалістична лейбористська Гібралтару, Лейбористська Гібралтару, Демократична за британський Гібралтар.

Read the rest of this entry »

НАЛАШТУВАННЯ ТА ПРОГРАМНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПРОВІДНОЇ СЕНСОРНОЇ МЕРЕЖІ

Автор: Сергій Вольвач
У попередніх випусках журналу  було докладно описано основні конструктивні особливості технології БСМ. Проте, навіть наявність необхідних компонентів та апаратного обладнання не дає змоги побудувати такі системи без розуміння роботи мережного програмного забезпечення, що використовується при функціонуванні БСМ. Крім того, кожний вузол має в своєму складі мікроконтролер, що виконує функції збирання та опрацювання даних, які надходять від  підключених датчиків  і який також підлягає програмуванню.
Перш за все, зупинимося на програмуванні модулів ХВее. Read the rest of this entry »

ГЕОМЕТРИЧЕСКАЯ ОПТИКА И ФАЛЬСИФИКАЦИИ, ИЛИ КАК НАУЧИТЬСЯ КРИТИЧЕСКИ МЫСЛИТЬ

Автор: Олег Орлянский
Ми пропонуємо читачеві незвичайну статтю О.Ю. Орлянського, яка відрізняється від інших тим, що вона:
  • вчить думати і аналізувати в будь-якій ситуації:
  • навчає фізики і доводить реальну затребуваність цієї науки;
  • несе чітку громадянську позицію, і тому має значний виховний аспект;
  • демонструє, як потрібно використовувати аргументацію в дискусіях;
  • захоплива, дійсно нагадує справжнє детективне розслідування, при цьому мова викладення проста, доступна і наукова одночасно;
  • і, нарешті, стаття просто ЦІКАВА!
Перший варіант цієї статті надрукований у березневому номері науково-методичного журналу «Фізика в школах України» (№5-6, 2015 р.)

Read the rest of this entry »

До ювілею видатної української поетеси Ліни Костенко

Факти з життя жінки, яку називають совістю України

19 березня 1930 року в містечку Ржищеві, розташованому за 80 кілометрів від Києва вниз по Дніпру у вчительській родині народилася Ліна Василівна Костенко.
Її батько викладав у школі майже всі навчальні предмети, знав 12 мов. Мати також була вчителькою.
У дитинстві Ліна була неслухняною, рухливою дівчинкою. Якось попрямувала до річки, а батьки, перелякавшись, що вона втоне, побігли за нею.
«Якби вони зупинились, може, і я б зупинилася, – згадує  Ліна Василівна. – А вони підступають все ближче, простягають руки, а я відступаю у Дніпро. І коли вже вода доходить мені до шиї, я кричу: «Дайте мені свободу хоч тут!»
Через роки Ліна сформулювала своє кредо: «Моя свобода завжди при мені».
Коли Ліні виповнилося шість років, сім’я переїхала до Києва. З шести до одинадцяти – найкраща пора дитинства у Київській Венеції.
Проте саме в другій половині 30-х років ХХ сторіччя в СРСР настала жорстока доба сталінізму, відбувалися репресії. «Ворогом народу» було визначено й батька Ліни. Під час обшуку Василя Григоровича Костенка енкавесники спитали: «Де ховаєш зброю?»  «Ось моя зброя!» — сказав він і вказав на колиску з семимісячною Ліною. Батька засудили на 10 років таборів – за те, що був занадто інтелігентним, освіченим і чесним.
А потім була війна, жахливі й сумні «біженські мандри». Тоді Ліні було лише одинадцять років. Дівчинка мріяла стати льотчицею. 22 червня 1941 року Ліна втішала рідних: «Не бійтесь. Я сяду в літак, полечу до Берліна, прив’яжу до шворки чорнильницю, та як розгойдаю її над Гітлером, як розмахнусь! І прямо йому в лоб. І відразу закінчиться війна». Ліна пройшла важкий шлях дитини війни, та, мабуть, ці ранні випробування лише гартували її душу.
«Мені було одинадцять. Ішов бій за Дніпро. Ми сиділи в окопі. Все гупало і сипалось», — згадувала поетеса. В темряві люди плакали й молилися. А Ліна знайшла якусь гілочку і стала водити нею по стіні. Раптом від вибуху стіна впала – разом із віршами…
Перші поезії Ліни Костенко були надруковані, коли їй було 16 років.
У Києві Ліна вчилася із справжнім натхненням. «О, наша дівчинка прийшла!» — вітали її бібліотекарі і відразу ж підставляли драбинку до верхніх полиць, де стояли книги, які рідко хто читав. У 15 років вона вже читала Дідро, Гельвеція, Платона, Аристотеля… Ліна закінчила середню школу з медаллю. Згодом успішно навчалася у педагогічному інституті (нині це Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова) Проте через деякий час вона забрала свої документи з цього закладу й успішно пройшла досить прискіпливий відбір, навіть не маючи обов’язкової на той час рекомендації Спілки письменників, і вступила в 1952 році  до Московського літературного інституту ім. О. М. Горького, який закінчила з відзнакою в 1956 році. Вона навчалася разом з Фазилем  Іскандером, Юнною Мориць, Беллою Ахмадуліною. Дівчина жила разом із іншими приїжджими студентами поруч з дачами Корнея Чуковського та  Бориса Пастернака в підмосковному Передєлкино. Однокурсник Ліны Костенко — польський поет Єжі Пахльовський, дарував їй бузок, що звішувався через паркан з саду Пастернака.
Були кохання, заміжжя, народження доньки Оксани і… розлука — він не міг покинути Польщу, а вона — Україну. Тут, в Україні, були друзі-однодумці, була й висока оцінка і підтримка з боку відомих поетів. Ліна народилася в один день із Максимом Рильським. От як розповідає вона про свої дня народження. «У цей день, — згадує Ліна Василівна, — до мене завжди приходила вітати молода ватага з Аллою Горсь-кою і Надійкою Світличною, співали «А ми ж тую червону калину підіймемо». Потім йшли на Хрещатик і, по дорозі давши привітальну телеграму Рильському, заходили у «Троянду Закарпаття» випити доброго вина і за його здоров’я, і за моє».
Поезія Ліни Костенко застерігає нас від втрати своєї історичної пам’яті, від втрати автентичності, від забуття про совість, справедливість, відмови від боротьби за ідеали.
1961 – 1977 – період її так званої «духовної еміграції». Акції протесту (голодування, виступи на захист політв’язнів). У 1962 р.  вийшов друком кіносценарій «Перевірте свої годинники». Почалися зйомки фільму, та не судилося…
1963 р. – за наказом цензури розсипано набір збірки «Зоряний інтеграл». 1966 – 1967 рр. – відзнятий матеріал фільму за сценарієм Ліни Костенко піддається нищівній критиці на пленумах Спілки кінематографістів України, сценарій переробляється до невпізнанності, тому згодом поетеса відмовляється від авторства.
Її не друкували 16 років! Цей печальний «рекорд» вимушеного мовчання не вдалося побити ще нікому із сучасних поетів. Про твердість і непохитність характеру Ліни Костенко ходили  легенди, а її вірші переписували та читали.
В дуже важкі часи, коли Ліна Костенко чекала арешту, Бог послав їй споріднену душу, людину, яка стала вірним її супутником – Василя Цвіркунова. За спогадами Ліни її чоловік був справжнім воїном, втратив на фронті ногу, але продовжував воювати, відстоюючи справедливість у мирні часи. Він працював директором Кіностудії ім. Довженка, захищав і підтримував молодих прогресивних і талановитих митців, у тому числі Параджанова.
Коли Ліна тримала вдома сухе голодування в знак протесту проти цензурних правок у своїх творах, Василь у Спілці письменників на захист дружини вчинив справжню атаку, якої злякалася ця зграя чиновників. Проте довгий час він відчував гоніння з боку комуністичної влади. На честь чоловіка Ліна назвала їх сина.
Роман у віршах «Маруся Чурай», який не має аналогів в українській літературі, був завершений Ліною Костенко в 1973 році, проте надрукували його лише в 1979 р. Книжку розкупили впродовж кількох днів, потім роман перевидали тиражем у 100 000 примірників. Багато хто з сучасників Ліни зізнавалися, що їх врятувала її поезія.
Історична поема Ліни Костенко «Берестечко» про Богдана Хмельницького розповідає не про перемоги, а про поразки героя, і це дуже рідкий приклад у світовій літературі.
Після Чорнобильської катастрофи Ліна Костенко — єдина з українських письменників майже  20 років регулярно їздила до зони відчуження в складі експедицій, щоб врятувати культурні цінності, залишені в радіоактивно забруднених районах.
«Декоративна незалежність» — так поетеса визначила ситуацію в Україні під час лекції «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала» в Києво-Могилянській академії в 1999 році.  Вона зазначала: «Нечуваний тиск русифікації призвів до патологічних мутацій. Отже, потрібна не апологія цих мутацій, а їхня діагностика і лікування. Мова — це також обличчя народу, воно тяжко спотворене».
А пізніше в романі «Записки українського самашедшого» Ліна Костенко з болем і сарказмом проводить гіркі порівняння під час діалогу своїх персонажів. «Як ти думаєш, чому українці ніяк не можуть ідентифікувати себе як націю, навіть уже у власній державі?» — питає герой роману в дружини. «А чайка, яку зварили в каші, може себе ідентифікувати з собою? Тільки з кашею», — відповідає вона.
Ліна Костенко відмовилася від звання Героя України, пояснивши це так: «Політичної біжутерії не ношу, просто роблю свою справу».
Ліна Василівна Костенко знов інтенсивно працює. Знов лунає її голос, освячений не лише талантом, а й безкомпромісністю і душевним болем.
Це голос твоєї совісті, Україно!
Матеріали підготовлені
Світланою Білоус

Про легендарного фізика Стівена Хокінга, який випарив чорну діру

Автор: М. Горькавий

Ми пропонуємо журнальний варіант одної з історій, які увійшли до збірника «Творці часів», що вийшов у видавництві «АСТРЕЛЬ-АСТ», який публікуємо за погодженням з автором та супроводжуємо його передмовою.
ПРЕДИСЛОВИЕ  АВТОРА  – НИКОЛАЯ ГОРЬКАВОГО
Автор – астроном. Он свободно перемещается внутри Солнечной системы и знает каждый  её уголок, а также заглядывает в планетные системы и других звёзд – Бета Пикторис, Эпсилон Эридана и голубой Веги.
Однажды автору захотелось заглянуть в будущее. Захотелось так остро, что стало понятно, что с этим надо что-то делать. Но машины времени ещё не изобрели – и вряд ли изобретут, потому что будущее, в которое хочется слетать, ещё не осуществилось. А если добраться до этого будущего медленным ходом – как все, кто не имеет машины времени, – то окажется, что возвращаться уже некуда – прошлого, в котором жил когда-то, уже нет.
Тогда автор решил написать книгу про наиболее вероятное будущее, чтобы, читая её, можно было очутиться в этом будущем вместе с героями книги. Конечно, это только вероятное будущее – но оно ничем не хуже другого, потому что любое будущее пока не реализовалась, оно балансирует на острие вероятности, подчиняясь воле людей – и каким оно будет, зависит только от нас.
Автор написал такую книгу о будущем, и она вышла под названием «Астровитянка». В книге рассказывается о мире 23 века, в котором люди летают на удобных и быстрых космических кораблях, беседуют по душам с умными компьютерами, создают города на Марсе и обсерватории на Обероне.

НЕЗАМОЖНИК (ЕСМІНЕЦЬ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії
Автор: Ігор Костенко

Ми публікуємо статтю Ігоря Костенко про есмінець «Незаможник» українського та радянського флоту першої половини ХХ сторіччя. Стаття була визнана як одна з найповніших та отримала статус «доброї статті» в українській Вікіпедії.

«Незаможник» (з травня 1918 року до січня 1919 року «Київ») – ескадрений міноносець типу «Фідонісі», російського, українського, українського радянського та радянського флотів. Загалом есмінці «ушаковської» серії належали до есмінців типу «Новик».

Усього було замовлено 16 кораблів цього типу для Чорноморського флоту Росії, з яких було введено до складу флоту чотири одиниці, інші 12 добудовувалися на корабельні в Миколаєві (Україна).

Корабель від 2 липня 1915 року до травня 1918 року носив ім’я «Занте», з січня 1920 року до 12 липня 1923 року знову «Занте». 12 червня 1923 року був перейменований на український манер  – «Незаможний», а з 29 квітня1926 року йому дали ім’я «Незаможник».

ЗАМОВЛЕННЯ

«Незаможник» був замовлений в рамках останньої передвоєнної суднобудівної програми під іменем «Занте» у 1914 році з початком Першої Світової війни. Корабель призначався для посилення Чорноморського флоту в зв’язку із значним ростом ВМС Туреччини: турецька правляча еліта була вороже налаштована до Росії та підтримувала стратегічні близькі стосунки із  Німеччиною та пронімець-кими військово-політичними союзами — «Троїстий союз» (з 1912 року до нього увійшла Туреччина, утворивши  «Четверний союз»).

Спочатку було замовлено чотири кораблі типу Фідонісі. Однак, оцінюючи есмінці «ушаковської» серії, як найвдаліші серед кораблів даного класу, Морський головний штаб в 1916 році замовив у Миколаєві ще 12 кораблів цього типу.

ПРОЕКТ

Кораблі «ушаковської» серії були названі в пам’ять про перемоги російського флоту під командуванням Ф. Ф. Ушакова, а тому відомі як «ушаковська» серія.

На прохання офіцерів флоту та керівництва Товариства Миколаївських заводів та верфів (останні заради спрощення та здешевлення суден) проект нового корабля повторював основ-ні технічні рішення есмінців типу «Дерзкий».

За своєю конструкцією кораблі типу «Фідонісі» повторювали основні риси кораблів типу «Дерзкий», але з доопрацюванням конструкції та озброєння.

ЕСМІНЕЦЬ «НЕЗАМОЖНИК»

Нові кораблі відрізнялись від застарілих кораблів типу «Дерзкий» наявністю турбінних та парових приводів допоміжних механізмів, посиленим артилерійським озброєнням, усуненням значних перевантажень через встановлення не проектного озброєння, трьохтрубними торпедними апаратами. Також інженери модернізували енергетичне обладнання.

На кораблі був встановлений обмежувач швидкості ходу корабля. Для врівноваження маси судна були зменшені баки із запасом палива та прибрані поздовжні сталеві перегородки в носовому котельному відділенні. Натомість був посилений палубний настил та збільшена висота котельних захисних кожухів.

В процесі побудови «Незаможника», на основі бойового досвіду, кормовий (п’ятий) торпедний апарат замінили на 102-мм артилерійську установку.

А в травні 1916 року два 40-мм автомати фірми «Віккерс» замінили на дві 57-мм гармати.

АРХІТЕКТУРА КОРАБЛЯ

«Незаможник», як  і інші кораблі «ушаковської» серії, виділявся серед есмінців типу «Новик».

Усі кораблі типу «Дерзкий», «Фідонісі» походять від есмінців типу «Новик», які в свою чергу розроблялися на основі німецьких технологій. Від есмінців типу «Новик» тип «Фідонісі» відрізнявся наявністю трьох димовідвідних

труб на відміну від чотирьох у «Новиках». Си-лует судна виглядав, як і у інших представників цього класу бойових кораблів — довгий видовжений корпус та низькі надбудови, сильно виділялися на загальному фоні тільки димовідвідні труби та щогли, дещо нахилені назад, все інше виглядало єдиним і цілісним об’єктом.

На кормі есмінця розміщувалася надбудова для 102-мм гармати Обухівського заводу, яка також була основою для кормової щогли. Інша щогла розташовувалася позаду командного містка есмінця.

Read the rest of this entry »

ВЕРНАДСЬКИЙ У ПАМ`ЯТІ ТИХ, ХТО ЙОГО ЗНАВ

ВІХИ ЖИТТЯ

  • 12 березня 1863 р. – У Петербурзі в родині професора економіки народився Володимир Іванович Вернадський. Предок Вернадського з боку батька воював на боці Богдана Хмельницького проти поляків у визвольній війні 1648-1654 рр., а його нащадки пізніше оселилися в Чернігові, потім у Києві. Дід вченого служив лікарем у війську Суворова й брав участь у швейцарському поході. Батько майбутнього вченого, Іван Васильович, спочатку викладав у Києві, потім перебрався до Петербургу, де й народився Володимир. Мати, Анна Петрівна Констатинович, походила з роду українських шляхтичів.
  • 1868 р. – Родина Вернадських переїжджає до Харкова.
  • 1873 р. – Володимир вступає до першого класу Харківської класичної гімназії.
  • 1876 р. – Переїзд родини Вернадських до Петербурга, Володимир продовжує навчання в Першій Петербурзькій гімназії.
  • 1881-1885 рр. – Навчання на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету, серед викладачів професори Д.І. Менделєєв, О.М. Бутлеров, І.М. Сєченов, науковий керівник – В.В. Докучаєв.
  • 1884 р. – Участь у експедиції під керівництвом В.В. Докучаєва з метою дослід-ження приволзь- ких земель нав-коло Нижнього Новгороду.
  • 1885 р. – Після закінчення університету В.І. Вернадсь-кий залишений для здобуття звання професора.
  • 1882 р. – В.І. Вернадський разом з друзями створює гурток «Братство Пріютино», метою якого було народне просвітництво і розповсюдження ліберальних ідей.
  • 1886 р. –  Одруження з Наталією Єгорівною Старицькою.
  • 1885 р. – Призначення хранителем Мінералогічного кабінету Петербурзького університету; обрання дійсним членом Петербурзького товариства дослідників природи.
  • 1887 р. – Народження сина Георгія.
  • 1887-1889 рр. – Відрядження за кордон для продовження навчання; обрання дійсним членом Вільного економічного товариства.
  • 1889 р. – Переїзд на роботу до Москви; обрання членом-кореспондентом Британської асоціації наук; членом Французького мінералогічного товариства.
  • 1890 р. – Обрання приват-доцентом Московського університету.
  • 1891 р. – Участь у експедиції В.В. Докучаєва в Полтавську губернію, захист магістерської дисертації, призначення завідувачем кафедри мінералогії Московського університету; обрання членом товариства любителів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті, членом Московського товариства сільського господарства.
  • 1892-1911 рр. – В.І. Вернадський працює завідувачем Мінералогічного кабінету Московського університету. У цей період він обирається членом мінералогічного товариства (Петербург), членом товариства дослідних наук при Харківському університеті. Впроваджує вперше в Росії до навчальної програми систематичні екскурсії з мінералогії, видає курс «Лекції з кристалографії», а також захищає в Петербурзькому університеті докторську дисертацію і обирається професором Вищих жіночих курсів. Обирається ад’юнктом (1906 р.) та екстраординарним академіком (1908 р.) Російської академії наук.
В.І. Вернадський створює теорію будови силікатів (1899 р.), досліджує сопки Криму і Тамані.

ЯКА ДОЛЯ ЧЕКАЄ НА РІЧКИ УКРАЇНИ?

Автор: Володимир Стародубцев

Антропогенний тиск на річки України  (від маленьких до самих великих) досяг тієї критичної межі, за якою вже важко передбачити їх подальшу долю. Чи збережуться вони взагалі як природні водні об’єкти, чи зможуть забезпечувати нас якісною водою для пиття, для побутових цілей, чи будуть вони прийнятним середовищем для усієї водної біоти? Чи зможуть юні українці побачити (уже не кажу – ловити) живу рибу у тих річках й струмочках, що біжать коло їх домівки, а чи будуть тільки чути розповіді батьків про їх пригоди на рибалці? Врешті-решт, чи зможемо ми в найближчій перспективі просто відпочивати на берегах річок й милуватись чудовими краєвидами?
Невдячні, дуже непрості питання, й немає на них простої відповіді.