Сентябрь » 2011 » Школа Юного Вченого

А. Олбіус. Історія однієї містифікації.

ИСТОРИЯ ОДНОЙ МИСТИФИКАЦИИ

Альбина Олбеус

О тайном догадывайся по явному

Солон, афинский законодатель, VI в. до н. э.

Замечательные люди, талантливые и неординарные, наследием которых мы дорожим, часто представляются нам схематично-предсказуемыми даже при жизни. Их черты характера, недостатки и достоинства расплываются и деформируются, искажаясь россказнями и домыслами, а более всего линзой времени, потом и вовсе исчезают вместе с воспоминаниями уходящих из жизни современников…

Не прошло ещё и века после смерти Максимилиана Волошина, ещё недавно старики из Коктебеля вспоминали и его мать, и жену Марию Степановну, и весёлое сообщество шумных гостей. Ещё передаются изустно рассказы о поэте, похожем то ли на олимпийского небожителя, то ли на врубелевского Пана, одетом в какой-то балахон, с жгутом из полыни, поддерживающим кудрявую копну волос и с посохом в руках. О поэте, который бродил окрестностями Феодосии, а перед этим прошёл всю Европу и даже Азию. О поэте, который писал «статьи, похожие на стихи, стихи, похожие на статьи» (по замечанию И. Эренбурга). О поэте, который вначале видел свою просветительскую миссию в проповедях «буддизма, католичества, магии, масонства (он и сам был принят в масонский орден), оккультизма, теософии…». Правда, в зрелом возрасте Волошин вернулся в Православие, хотя оно и уживалось в нём с антропософскими идеями.

В конце ХIХ – начале ХХ века в интеллигентских кругах были в большой моде мистические настроения, теософия, медиумы, беседы с духами на спиритических сеансах и прочая мистика. Но рядом с таинственностью эзотерических учений (от др.-греч. ἐσωτερικός — внутренний) в среде молодых жизнерадостных людей жила потребность в розыгрышах и мистификациях, похожих на весёлые обманы резвых детей. Помните известную присказку: «Обдурили дурака на четыре кулака»?

Такая тяга к мистификациям была в высшей степени присуща Максимилиану Волошину и культивировалась им в кругах близких друзей.

С.О. Алімов. Дитинство – на все життя.

ДЕТСТВО – НА ВСЮ ЖИЗНЬ

Сергей Алимов

Хорошо, когда мы духом юны,

Хоть полвека на земле цветём,

И дрожат серебряные струны

В волосах и в сердце молодом.

Максимилиан Волошин

Максимилиан Волошин раскрылся как человек многообразных дарований – поэт, художник, искусствовед, философ. Но самую большую известность он оставил как создатель Дома Поэта в Коктебеле – уникального культурного центра, символа духовного братства людей, способных и стремящихся к творчеству.

Неординарны знания Волошина, и сразу бросается в глаза неординарный путь к ним. Двоечник и дважды второгодник в гимназии, студент, оставивший университет после второго курса, стал блестящим и общепризнанным знатоком гуманитарных и естественных наук, знавшим не только прошлое, но и предсказавшим многие события европейской истории XX века.

Многие современники говорили, что Волошин сохранил на всю жизнь в поведении детские черты. «Ему уже минуло двадцать девять лет, но детскость, искрящаяся детскость оставалась сутью, основой его личности», – вспоминала Маргарита Сабашникова. А поэт Л. Горнунг и в пятидесятилетнем Волошине увидел «что-то детское, обаятельное».

На всю жизнь сохранил Максимилиан Александрович детские качества, способствующие познанию. В первую очередь – умение слушать. Поэт и критик С. Маковский вспоминал: «Ни с кем не говорилось так «по душе», он был отзывчив на все необычайно и выслушивал собеседника не для того, чтобы спорить, а наоборот – увлекательно развивал высказанную мысль».

Его постоянный интерес ко всему окружающему привел к тому, что в Париже он получил имя «Господин – это очень интересно!» от его манеры откликаться этой фразой решительно на всякое известие. Необычным, особенно для России тех лет, было его по-детски радостное отношение к жизни. «Для меня жизнь – радость. Хотя может многое, что другие называют страданием, я называю радостью», – записал он в своем дневнике.

Писатель Илья Эренбург удивлялся: «Я искал правду, а он играл в детские игры… Мог бы сидеть, как Будда, и цедить истины, а он играл, как малое дитя… Он играл, даже работая; есть у него статья «Аполлон и мышь», которую иначе чем игрой не назовешь».

Игра всегда сопровождала жизнь поэта. Еще в гимназические годы у него появился талант актера. Этот дар, не нашедший сценического воплощения, заявлял о себе в повседневной жизни. Даже сложные проблемы он стремился решать в игровой форме. И вовлекал в игры своих гостей. И вот непримиримо враждовавшие много лет поэты В. Брюсов и А. Белый объединяются в веселом спектакле в честь именин Макса (так его называли все друзья).

А скромная, не элегантная поэтесса Елизавета Дмитриева превращается в таинственную Черубину де Габриак, в которую влюбился почти весь литературный Петербург.

Игровая атмосфера вокруг Волошина была той средой, говоря словами Марины Цветаевой, «которая связывала людей, творила встречи и судьбы, способствовала духовному раскрепощению и творчеству». Волошин играл, учась, работая и… даже умирая. Лидия Аренс, дежурившая у постели поэта в один из его последних дней, вспоминает: «Он вдруг спросил меня: «Скажи Лида, на какую букву легче дышать?» Я, удивленная этим вопросом, подумав немного, ответила: «Не знаю». Прошло, наверное, около получаса, когда Максимилиан Александрович вдруг сказал: «На букву «И». Сразу я даже не поняла, а потом сообразила, что он передышал весь алфавит и сделал вывод». И. Эренбург недоумевал: «Почему Волошин, который полжизни играл в детские, подчас, нелепые игры, в годы испытаний оказался умнее, зрелее, да и человечнее многих своих сверстников-писателей». И сам попытался ответить: «В лето 1914 года и в годы гражданской войны, он перестал дурачиться и попытался осознать то, чего не видел и не знал».

В. Гриб. Іван Малкович – Поет, перекладач і видавець.

ІВАН МАЛКОВИЧ – ПОЕТ, ПЕРЕКЛАДАЧ І ВИДАВЕЦЬ

Валентина Гриб

Я справді дуже щасливий у виборі

своєї професії. І всім бажаю мати

роботу, яка приносить насолоду і

душі, і, як кажуть, і тілу…

І. Малкович

Відкрите обличчя, ніжна, майже дитяча усмішка, світло-русяве волосся, що спадає на плечі з-під капелюха, довгі пальці музиканта. А ще – делікатність у всьому: у жестах, у розмові. Це – Іван Малкович, самобутній поет гуцульського краю.

Іван Антонович Малкович народився 10 травня 1961 року в селі Нижній Березів Косівського району на Івано-Франківщині в селянській родині Антося Малковича та Юлії Іванівни Малкович (Арсенич). Дід, Іван Арсенич, був відомим садівником. Батько працював будівником, шахтарем, але більш за все йому подобалось доглядати за бджолами. Іван Антонович розповідає: ,,Я виростав у селі Нижній Березів, що на Івано-Франківщині. У нас було величезне подвір’я – бережок, струмочок, гайочок – на бережку росли квіти, ягоди, опеньки… Це давало простір, і я не нудився – можна було у кожному кутику мати свою казку” .

Дитя Карпатських гір, Іван Малкович з ранніх літ убирав їхню красу, захоплювався грою троїстих музик, особливо скрипаля Киселейчука, голос скрипки якого здавався хлопцю неповторним і найкращим з-поміж усіх музичних інструментів. А ще Іван ріс надзвичайно доброю, вразливою і спостережливою дитиною. Вірші талановитий хлопчина почав писати ще в шкільному віці (свій перший вірш Іван написав у 1 класі). Приходив до редакції обласної молодіжної газети, несміливо відчиняв двері й тихо казав: “А я вірш приніс… Написалося!”. З п’яти років брав участь у виставах місцевого театру разом із батьками. У 10-11 років створив дитячий хор (на той час він навчався у музичній школі), у якому брали участь його молодша сестра Люся та її однолітки.

Згадує мати поета Юлія Іванівна: «Іванко вчився на самі п’ятірки. З першого класу писав вірші, а з третього клав їх на музику. На скрипці грав…»

Закінчив скрипковий клас Івано-Франківського музичного училища імені Д. Січинського. Вищу освіту Іван Антонович здобув на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка. На 1 курсі прийшов у літературну студію Володимира Забаштанського. А декілька місяців по тому (у 1981 році) на всеукраїнському літературному семінарі-фестивалі в Ірпені 19-річного Малковича таємним голосуванням кількох сотень літераторів було обрано ,,Найкращим молодим українським поетом”.

І.А. Малкович. Про себе і про наш час.

ІВАН МАЛКОВИЧ ПРО СЕБЕ І ПРО НАШ ЧАС

До ювілею відомого поета й видавця

Книжка повинна створювати читача.

Карел Чапек

Ніколи не давайте своїй дитині книжку,

яку б не стали читати самі.

Джордж Бернард Шоу

Іван Малкович – власник і директор видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, упорядник і редактор багатьох комерційно успішних книжок для дітей, поет, скрипаль, фаховий філолог – 10 травня 2011 р. відсвяткував свій півстолітній ювілей.

За визнанням тих, хто його знає: «Це людина, маніакально віддана ідеї «особливо якісної української книги». У 2004, 2008, 2009 рр. Малкович входить до «ТОП-100 найвпливовіших людей України» щорічного рейтингу журналу «Кореспондент».

Ми пропонуємо думки Івана Малковича, які він висловлював у спілкуванні з різними людьми, відповідаючи на питання анкет, інтерв’ю або просто в розмовах.

- Звідки така дивна назва для видавництва, яке Ви заснували й очолюєте?

- У своїй автобіографії Іван Франко зазначає, що після коломийської тюрми від голодної смерті його врятував Степан Арсенич. Той Степан Арсенич – то мій прародич по материній лінії (дівоче прізвище мами – Арсенич). Тому мені іноді здається, що “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” – то така Франкова опосередкована віддяка, адже назву свого видавництва я взяв з його славнозвісного оповідання “Грицева шкільна наука”.

Перша книжка “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ” – “Абетка”. І так сталося, що перша сторінка нашої першої книжки почалася з Ангела. Це сталося само собою, але вірю, що той ангел і досі з нами…

- Як би Ви самі представилися читачам?

- Такий собі малий кович галамазький. Але найчастіше мене називають поет і видавець. Я не заперечую.

- Чим для Вас пахне дитинство?

- Власноруч назбираними суницями, що нанизані на довгу стеблинку трави, тобто по-нашому — «на солімку».

- Чого Ви не змогли б пробачити іншим людям?

- Усвідомленої зради своєї Батьківщини. І ще страшенно не люблю пихатості, бо вона в моєму розумінні завжди крокує під руку з дурістю.

- Назвіть свою власну формулу успіху.

- Не зрадити своїй «первородній» мрії. В моєму варіанті це означає: гроші заради книжок, а ніяк не навпаки.

- Що означає бути вільним?

- Бути вільним — це радше бути щасливим невільником улюбленої праці, рідних і близьких людей. Ох, якби ще й самодостатньої і вільної країни!

- Що таке смерть? Чи є життя після смерті?

- Смерть забирає нас потрошку — через багатьох дорогих людей… Чи боюся я її? Можливо, боюся самотньої смерті… Письменник не може не задумуватися про це. В одному вірші, який мені дався фізично, мабуть, найважче (я був на межі виснаження, бо ніяк не міг ухопити словом той образ, який мені привидівся), я писав, що ТАМ «буду на срібних вагах гойдати сяйво ланів».

А в іншому вірші написав так:

«Тож дай мені ще трішки сили,

Бо мабуть, ТАМ — зима…

Дерева тіней натрусили,

А яблук і нема».

- Чи існує Бог?

- Хіба ви сумніваєтесь?

- Чи траплялись у Вашому житті дива?

- Траплялись — маленькі, але доволі часто. За нашою буденністю ми перестали зауважувати дуже багато повсякденних маленьких чудес. Наприклад: щасливо приземлитися у літаку в призначеному пункті.

- Що врятує світ?

- Тільки краса! Разом з великою любов’ю.

В.В Тищенко. Системи та системна організація природи.

СИСТЕМЫ И СИСТЕМНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ ПРИРОДЫ

Владимир Тищенко

Всего-то и нужно, что замечать детали и как

они складываются в систему. Когда ты поймёшь

всю систему, ты сможешь экстраполировать будущее.

Чак Паланик. Уцелевший

- Мистическое ощущение…

– Философское обобщение, художественный образ: всё на земле взаимосвязано, всё едино, и жизнь продолжается, пока замкнута цепь. Это красиво и логично: человек связан с муравьём, муравей – с солнцем, солнце – с водой, вода – с озарением в душе, с самой неожиданной мыслью… Это чистой воды поэзия – Система.

Марина и Сергей Дяченко. История Доступа

Слово “система” и его производные в самых различных сочетаниях прочно вошли не только в современный научный, но и бытовой лексикон. Не задумываясь особенно над смысловым содержанием этих слов и выражений, мы слышим, читаем и сами применяем такие словосочетания как “политическая, экономическая, биологическая системы”, “системы элeктро- и водоснабжения”, “системный блок компьютера и операционная система Windows. Этот ряд примеров можно продолжить до бесконечности. Вместе с этим за кажущейся простотой понятие слова “система” настолько сложно и, зачастую, неоднозначно, что ему посвящено огромное количество научных работ и толкований, а ознакомление с ними неподготовленному читателю связано со значительными трудностями.

В этом небольшом сообщении мы попытаемся вместе разобраться, что же скрывается за понятиями “система и системная организация природы”. Уже с древних времен, когда пытливый ум человека начал интересоваться строением окружающей его природы, человек стал различать внешне относительно простые объекты и явления (камень, вода, огонь и др.) и более сложные – состоящие из нескольких, более простых частей (дом, корабль и т.п.). Для определения, таких сложных объектов в древнегреческом языке и использовалось слово “systema”. Первоначально это слово буквально определяло нечто целое, составленное из частей, а в дальнейшем при рассмотрении какого-либо объекта, как системы, оно стало предполагать так же порядок, обусловленный “правильным” расположением частей этого целого и их связи между собой.

В.М. Білоус. Авіценна та сучасна медицина.

АВИЦЕННА И СОВРЕМЕННАЯ МЕДИЦИНА

Вера Белоус

Море слов сокровенного смысла полно,

Этот смысл я читать научился давно.

Но когда размышляю о тайнах Вселенной,

Понимаю, что мне их прочесть не дано.

Авиценна (Абу Али ибн Сина)

В сентябре 980 года в селе Афтана вблизи Бухары родился мальчик, который получил длинное арабское имя – Абу Али аль-Хусейн ибн Абдаллах ибн Сина. Впоследствии его имя трансформировалось в латинизированное и сокращённое – Авиценна (лат. Avicenna).

С первых лет жизни малыш опережал в развитии своих сверстников. Любознательный и непоседливый, он постоянно задавал окружающим вопросы: «Почему?». Родители даже обижались, ведь вечное «почему?» стало первым словом произнесенным сыном.

Абу Али был наблюдательным и ранимым ребенком. Существует легенда о случае со служанкой, которая показывала мальчику золотое отцовское кольцо, а затем случайно уронила его в мешок с крупой. В этот момент служанку позвали хозяева – она забыла про кольцо. Когда пропажу начали искать, мешок с крупой уже стоял в хранилище, о нём никто и не вспомнил, а служанку заподозрили в краже и выгнали из дома. Маленький Абу Али громко плакал и махал руками. Единственного выговариваемого им «почему» не хватало, чтобы прояснить недоразумение. Ребёнок плакал два дня, потом начал стараться выговаривать новые слова, спустя несколько дней у него это получилось и он смог объяснить, где искать пропажу.

Перед служанкой извинились и наградили её. Восстановив справедливость, мальчик стал учить всё новые слова, потом маленькие ручки потянулись к книгам, и вскоре играм со сверстниками он стал предпочитать чтение.

В.М. Стародубцев. Космічні знімки допомагают екологам оперативно бачити важливі проблеми.

КОСМІЧНІ ЗНІМКИ ДОПОМАГАЮТЬ ЕКОЛОГАМ

ОПЕРАТИВНО БАЧИТИ ВАЖЛИВІ ПРОБЛЕМИ

Володимир Стародубцев

Ще зовсім донедавна світогляд екологів був обмежений враженнями про події у довкіллі, з якими вони безпосередньо контактують, а також інформацією, донесеною до них ЗМІ. Як правило, це було із запізненням, часто – дозовано, завжди – суб’єктивно, й не завжди коректно. Саме тому в позиціях громадськості, зацікавленої екологічними проблемами світу, було так багато протиріч, непорозумінь, пасивності, нерідко – заангажованості. Тільки найбільш потужні телевізійні канали конкурували за оперативний показ самих драматичних подій у довкіллі, не забуваючи при тому про політичні й економічні інтереси своїх власників.

Ситуація суттєво змінилась у останні десятиліття, коли стали досить доступними космічні знімки некомерційного характеру, особливо знімки різних супутників NASA (США), Європейського космічного агентства (ESA), Російської Федерації та інших країн. Звичайно, найбільш якісні космічні знімки із високою роздільною здатністю можуть своєчасно купувати зацікавлені організації за державні або власні кошти.

Але й широка громадськість отримала зараз безкоштовний доступ до багатьох космічних матеріалів, які буквально розкрили перед екологами усе різноманіття світу з його багатством природи й, на жаль, з численними екологічними проблемами, драматичними подіями, соціальними наслідками. Й наша молодь, підростаючі покоління науковців, та й просто небайдужих наших юних громадян мають незрівнянні можливості своєчасно, неупереджено й об’єктивно бачити й знати усе, що відбувається у довкіллі безпосередньо навколо них, у їх рідній державі, та й в усьому світі. Для цього треба лише мати інтерес, небайдужість до усього, що відбувається у їх довкіллі, а також, звичайно, мати комп’ютер із доступом до Інтернету, знати популярні сайти екологічного спрямування, вміти здійснювати пошук цікавих екологічних матеріалів. На щастя, наше юне покоління успішно оволодіває новими інформаційними технологіями. Їм часто достатньо лише показати, як почати пошук.

Для успішного пошуку в інтернеті важливої екологічної інформації доцільно поділити відомі сайти за масштабом показу подій у світі, тобто на такі, які надають маломасштабні космічні знімки, середньомасштабні й детальні. Із маломасштабних безкоштовних знімків, які надають оперативну можливість бачити екологічні події на великих площах, слід назвати перш за усе знімки космічних апаратів (супутників) Terra й Aqua. Їх щоденну тривалу й важливу роботу читачі можуть бачити на сайті http://rapidfire.sci.gsfc.nasa.gov/realtime. На цих знімках, якщо не завадить хмарність, читач може слідкувати за будь-якою ділянкою нашої не такої вже й великої земної кулі. Правда, у малому масштабі. Будь-який знімок можна копіювати, роздрукувати й використовувати у навчальному процесі чи в науковій роботі.

Ю.П. Мінаєв, Н.І. Тихонська, М. Сотнікова. Бесіди про мову фізичних задач.

БЕСІДИ ПРО МОВУ ФІЗИЧНИХ ЗАДАЧ

Ю.П. Мінаєв, Н.І. Тихонська, М. Сотнікова

Передмова, або як дійти до евристичного навчання за допомогою мови фізичної задачі

Коли найстарший автор цієї публікації – Ю.П. Мінаєв – був ще студентом, а потім аспірантом Московського фізико-технічного інституту, він на громадських засадах проводив заняття для учнів Вечірньої фізико-технічної школи при МФТІ. І йому треба було навчати учнів самостійно розв’язувати доволі складні нові задачі з фізики та математики.

Новими (за змістом і прийомами розв’язування) такі задачі справедливо називалися тому, що на вступних іспитах до МФТІ не пропонувалося задач, які вже були раніше опубліковані. Що ж стосується самостійності, то на вступних іспитах чекати сторонньої допомоги було марно.

У ті часи й виникла ідея не просто розповідати учням про методи розв’язування стандартних задач або розв’язувати з ними окремі «нестандартні» задачі, а якимось чином розвивати їх здібності до власних роздумів над текстами задач. Треба було навчати не лише алгоритмам, а й евристичним прийомам. Алгоритми, як відомо, фактично є послідовністю дій, які потрібно виконувати, щоб отримати необхідний результат. Проте не завжди діяльність піддається алгоритмізації. Евристичні прийоми хоч і не гарантують успіху, але все ж таки деякою мірою визначають і спрямовують пошук розв’язання «нестандартної» задачі, роблять його більш усвідомленим. Пам’ятаєте, хто, за відомою легендою, знайшовши розв’язок нової на той час задачі, вистрибнув з ванни і побіг вулицею з криком: «Еврика!!!»?

Один з евристичних прийомів, який допомагає розв’язувати нові, або, як ще часто кажуть, олімпіадні, задачі, полягає в тому, що, розуміючи особливості мови фізичних задач, потрібно «чіплятися» до слів умови і відшукувати серед них «ключові», які дають змогу перейти до математичних співвідношень. Таке формулювання цього прийому здається надто абстрактним. Але певна конкретизація може відбуватися лише на шляху розбору спеціально підібраних задач.

В.В Прокофьева-Михайловська. Космічне каміння.

КОСМИЧЕСКИЕ КАМНИ

В.В. Прокофьева-Михайловская

… Для бездн, где летят метеоры,

Ни большого, ни малого нет,

И равно беспредельны просторы

Для микробов, людей и планет.

Н. Заболоцкий

Дружная семья – Солнечная система

В предыдущей публикации, посвящённой малым телам Солнечной системы, мы подробно рассмотрели взаимодействие малых тел и планет Солнечной системы, а также обсудили состав пыли, рождённой на астероидах, кометах и трансурановых телах. Мы пришли к выводу, что изучение взаимосвязей метеороидных роев с кометами и астероидами, исследование динамических и физико-химических свойств малых тел помогает понять их происхождение и процессы, происходящие во всей Солнечной системе.

В настоящее время экспериментально установлено и подтверждено теоретически, что при столкновениях астероидов между собой, а также с метеорными телами происходит их разрушение, и часть вещества в виде пыли и более крупных осколков продолжает существовать самостоятельно. Последние данные подтверждают миграцию малых тел в сторону Солнца и наличие непрерывных ударных взаимодействий тел Солнечной системы. Остановимся на проблеме столкновений более подробно.

Живіть у радості. Інтерв’ю з керівником дитячої студії-майстерні Л.М. Петренко.

ЖИВІТЬ У РАДОСТІ

Інтерв’ю з людиною, яка навчає дітей радіти

ПЕРЕДМОВА ДО ІНТЕРВ`Ю

Людмила Михайлівна Петренко мешкає в мальовничому містечку східного Криму під Феодосією, біля знаменитого Коктебелю. Ці місця мають багатющу і складну історію. Це - земля древньої Кіммерії, вкрита
горами, що утворилися внаслідок вулканічної діяльності Кара-Дагу. Тут колись (ще в епоху заліза) жили кіммерійці, таври; тут будували свої укріплення і грецькі поселенці, і генуезькі завойовники. Ці живописні місця пам’ятають Олександра Гріна і Максиміліана Волошина, вони відтворені в картинах І. Айвазовського та К. Богаєвського…

Тут, біля мису Кіїк-Атлама, де археологи знайшли залишки стоянку людей епохи неоліту, в 1911-1914 р.р. було збудовано торпедний завод. Міністр дореволюційної Росії, віце-адмірал М.В. Бубнов за сумлінну роботу та організацію якісної підготовки торпедного виробництва був нагороджений царем Миколаєм ІІ
ділянкою землі. З тих пір це селище стали називати Бубновкою. А в 1937 році на прохання трудящих, працівників заводу союзного значення «Гідроприлад» (того самого, побудованого ще Бубновим, а потім модернізованого в радянські часи), селище назвали на честь міністра промисловості СРСР Серго Орджонікідзе.

Зараз мешканці селища Орджонікідзе лише згадують ті часи, коли завод ще функціонував, а на ньому працювали висококласні фахівці, що закінчили кращі вищи навчальні заклади СРСР (найбільше сюди направлялися випускники Ленінградського суднобудівного інституту). Завод припинив своє існування, а
багато з його кваліфікованих працівників залишилися без роботи і вимушені були шукати шляхи виживання.

Чоловік Людмили Михайлівни, Олександр Васильович, був головним енергетиком заводу.
І саме завдяки вмінню дружини знаходити радість у повсякденному житті, завдяки її оптимізму та підтримці, він не поринув у депресію після руйнації виробництва, а вся родина Петренків змогла не тільки вистояти у складні часи кінця ХХ – початку ХХІ сторіч, а й приносити користь, дарувати щасливі хвилини своїм землякам. І справа тут не тільки в тому, що Людмила Михайлівна довгі роки працювала в
Палаці культури селища Орджонікідзе – співала, готувала постановки та концерти, керувала студіями, малювала, – а й в тому, що саме вона допомогла розкритися талантам рідних їй людей.

Для дітей селища Людмила Михайлівна створила творчу майстерню. В цьому році виповнюється 15 років, як вона виховує в ній справжніх митців. Отож, починаємо бесіду з керівником цієї студії-майстерні.